Історія переселенців з Добансу в Києві

Апрель 23 21:42 2015

Переселенці з Донбасу, реальна історія активіста Віталія Мороза, що їхав у потязі на Київ.

“Братан, ты на Киев не едешь?”, – він підійшов до мене, наближаючися до третьої колії залізничного вокзалу Слов’янська. “Ні”, кажу, хитаючи головою. Помічаю у нього в руках складений навпіл файл з кількома паперами формату A4. Братан зі своєю масивною статурою виглядає не зовсім впевнено. Чорна куртка, коротка зачіска, сутулість в плечах – він м’яв файл у великих долонях й розгублено озирався навколо, Пасажири вишукалися вздовж перону, залитого сонцем. Невдовзі братан розвернувся і пішов у бік вокзалу. Однак за кілька хвилин, коли диктор вже вкотре оголосив прибуття потягу, він знову поплентався до третьої колії. Зупинився і почав чекати з усіма.

Підхожу до нього, кажу: “Тобі терміново треба передати? Буду в неділю зранку в Києві, можу взяти”. – “Нет, надо срочно” — “Так підійди до інших, вони візьмуть”. – “Да нет, не хотят брать, я подходил”, — “Та тут багато хто до Києва, он група поляків, вони візьмуть, російську розуміють”, – “Я с проводником передам”, — “Так там треба гроші платити”, – “Ну ничего, заплачу”. Підходить потяг, стоянка дві хвилини, до вагону підходить міліціонер, з відчинених дверей виходять кілька військових. Братан на якусь мить губиться серед метушні висадки-посадки-целую-до свидания.

За хвилину потяг від’їде, пасажири піднімаються східцями Інтерсіті+, я пропускаю інших. Переді мною без багажу на східці ступає мужик років 40. Підтянутий, в кросівках Puma, в желетці та темному спортивному костюм. Виглядає небідним жителем Донбасу, який перебрався до столиці. Братан заметушився і  видає останній фол надії, звертаючися до пасажара: “Ты в Киев не едешь?”, — “Еду”, – “Возьмешь передать?”. Чоловік озирається, бачить файл, секунду думає: “Давай!”. Ось ось потяг рушить, стоянка усього дві хвилини.

“Там телефон на визитке” — бадьоро гукає братан. Розтискає долоню. В наступну мить похапцеп намагається втиснути в руку мужика дві купюри — десять і двадцять гривень. Той озирається, дивиться на гроші і каже: “Нет, ты чего, не надо”. Посадку завершено, двері зачиняються. На пероні стовбичать фігури міліціонерів та братана. Останній розмовляє по мобільному.

Переселенці з Донбасу.

  Categories: