Кузьма Скрябін: «Інтерв’ю з Царьовим то бестселер»

Май 27 12:04 2014

Він злий на відсутність совісті у президентів,  і засуджує байдужість українців. Не хоче говорити про політику, але теми зводять до неї. Він не знає рамок, як музикант, але чітко їх бачить, як патріот. Кузьма Скрябін про творчість і творення.

 skrabinВи маєте велику популярність, вас впізнають і люблять фани. Як при цьому залишаєтеся таким простим, сердечним,як вас не псує шоу-біз?

Я не в шоу-бізнесі просто.  Я не знаю канонів того шоу-бізнеса. Я не знаю як зробити пісню, прорахувати її, щоб вона чітко попала в ефір. Дивися в чому я ходжу в кабак, наприклад ( підіймає ногу, показує стопу без шкарпетки в червоних кросівках). Не роблю проблеми з того як мене сприймуть. То і всьо! Це дуже легко, просто я чую землю під ногами, розумію, що на мене діють такі самі закони, як на людей навколо мене. Закони природи я маю на увазі. І взагалі, кожен собі плекає своє щастя сам.

У своїй творчості ви вдало поєднуєте трагізм, як то у пісні «моя країна» або «другу», та комізм «порш панамера». Який ви є насправді? Що для вас ближче?

Що ближче в певний момент:в якийсь секс подобається найбільше, в якийсь їздити на вєліку. Було б дуже скучно загнати себе в якісь рамки, і бути наприклад співцем про кохання, або романтичним філософом, знаєш. Я жива людина, так само як кожен з нас я ходжу в трусах, спортивних штанах, у вечірньому костюмі, в лакованих мештах, кедах, босий; по асфальті, по піску, по гімні. Тобто ти попадаєш в різні умови і кожна з них може бути причиною появи якоїсь ідеї, пісні, і не треба себе від того позбавляти.

Ви виступаєте на приватних вечірках. Чи є такі люди, для яких ви не хотіли б виступати?

Скажу тобі чесно, що по особистих признаках, особистої неприязні, не було жодного разу, щоб я у когось не виступив. А може тому ті люди нас і не запрошують. Я так собі думаю. Вони повинні вже бути останніми якимись грубіянами, щоб у мене виникала до них неприязнь. Або мене виручає те, що я не орієнтуюся у ситуації настільки, щоб знати про ту людину щось таке негативне, що не дало б мені можливості виступати. Тобто відповідь — ні. Наразі ми виступали, напевне, в 99-ти процентах людей, які нас запрошували. Тобто люди знають матеріал, їм подобається, а моя робота їм то донести.

А чи виступали на соціальних засадах, або просто для хороший людей, тобто без гонорару, і ближче до нашого часу?

Кілька  разів в рік я собі таке діло дозволяю, частіше я не можу, бо то є наш єдиний заробіток і люди, коли взнають, що наприклад, я там був в КПІ і з студентами зустрічався, і мені вже телефонують з тридцять інститутів українських: » А давайте ще з нами?!» Ну я кожному з них планомірно пояснюю, що самі розумієте, хто був перший, той і встиг, тому що я фізично не можу поїхати в усі за день, тому що треба ще й на хліб заробляти. Так що декілька разів да. Але я не підтримую останні десять років благочинні концерти, які роблять інші люди. Тому що був в мене гіркий досвід переконатися що або не чисті руки, або люди в тому взагалі не шарять. І більша кількість грошей іде на те, щоб організувати той захід, а не на те,щоб з нього гроші кудись там перерахувати. Тобто в мене є якась своя благочинність. На скільки мене вистачає я допомагаю різним і людям і установам.

Що розпалює вашу музичну уяву, коли немає бажання писати? Коли несподівано нагрянула творча криза?

А в мене його нема. Коли мені не хочеться я не сідаю, і не мучу мозок, і руки, і нерви других людей, які би потім мали той брєд слухати. Тому я біжу і записую в телефон собі, намугикую, якщо з’являється  якась ідея. Я можу місяцями ходити – нічого нема, а потім три місяці підряд не визираю зі студії , тому що воно як кільцева реакція, одне зачіпає інше і йде такої хвилею.  Получається, то получається. Так що я не парюсь.

Як ви себе нагороджуєте, або обмежуєте у випадку виконання, або невиконання поставлених здач?

Я собі не ставлю задачі взагалі. Тому що, якщо б я собі ставив здачі, мені довелося постійно себе обмежувати. ( посміхається) А воно веде до депресії. Я себе постфактум хвалю, коли щось вдається зробити. Типу, ну чувак, молодець.

Ви говорили, що на кожному концерті, до кожної аудиторії треба шукати підхід. Як саме це відбувається?

То не поясниш. Методом тика. Такий  народний метод є, знаєш? Ти йдеш в якомусь певному напрямку, дивишся на реакцію, якщо реакція позитивна – починаєш в тому напрямку йти з більшою інтенсивністю. Якщо ти натикаєшся на нерозуміння, то повертаєш трохи інакше і пробуєш тикати в інакшому напрямку. То спорт такий. Ти мусиш знайти з ними контакт, тому що якщо не знайдеш, вони висмокчуть з тебе всю енергію. Якщо ти знайдеш вони тебе так накидають своєю, що  вийдеш весь мокрий, ніби і змучений, але не будеш відчувати втоми.

Яку музику не сприймаєте, не слухаєте взагалі?

Що ніколи не поставлю спеціально, це Дмитра Кабалєвского, з класики, і якісь такі тяжкі відміни джазу, типу Джорджа Гершвіна, то мені за тяжко просто, і напевно, примітивний французький хіп хоп, там де негри по-французьки щось розказують дуже довго. По-англійськи ще можна якось сприймати, бо розумію про що хоч.

А наших когось ви слухаєте?

Так, спеціально альбоми не купую. Просто розумію що є аналоги набагато серйозніші, враховуючи те що українські, так це те що долітає з радіо, напевно Оторвальд, Антитіла, Океани продовжують нормальну тенденцію, пару пісень хороших на альбом. Ну корочє, спеціально – нікого, але знаю всіх.

Чи є у вас пісні на чужі слова?

Нє, ніколи. Одна єдина то була на слова Шевченка, але то був шевченківський конкурс. Вона не була в жодному з альбомів, просто була написана для разового використання.

Ідеї кліпів також ваші?

Є кілька людей, яким я довіряю, перш за все це Вадик Ярмоленко, з яким я знімав «Шанс». Він перезнімав всі кліпи «Поющім трусам», його роботи мають мільйонні перегляди, «Пластіческий хірург»  подивились вже майже 9 мільйонів разів. Таким людям я довіряю. А найчастіше беру телефон і йду знімаю сам. То, напевно, моя біда.

Чи можливо в нашій державі заробити музикою? Чи це більше хобі, а є інший заробіток?

Я не знаю які критерії важливіші, думаю, що в моєму випадку зіграв критерій випадковості. Тобто якщо тобі повезе попасти в певне місце, до певних людей, під певною якоюсь зіркою, яка в той момент буде над тобою тримати руку, то можна з того заробити. Країна не потребує талантів, от в чому проблема. Вся маса радіо і телеефірів заповнена низькосортним контентом. То є коханки або жінки багатих. Які проплачують продукт, і це в результаті тягне за собою появу такого самого продукту, який вже продукують не коханки і жінки багатих дядьків, а просто люди з народу, які ідуть за отаким трендом. Який був створений ними за певний досить довгий період 15-20 років. Потім вже люди перестають вимагати чогось серйознішого. Ті що хочуть серйознішого, шукають в Інтернеті. А так всі звикли до українського радіо, що то є така каналізація. 200 радіостанцій, які звучать абсолютно однаково.

Може у вас є чіткі думки, як можна це змінити?

Можна. Атомна бомба. То не зміниться так. Так само як в політиці. Я дуже песимістично дивлюся на політику, тому що ті люди, які були там 22 роки і не робили нічого для країни, а виключно для своєї кишені. І ям не можливо звідти вигнати. Вони глибоко вкоренилися. Мені шкода тих людей, які стали героями майдану, не знаючи за що вони вмерли по факту. Так само в нас така країна, що в ній ні герої Афганістану, ні герої Майдану не мали особливо ніяких почестей. І тому то є дуже прикрий момент. ( опустив голову, перебираючи волосся)

Коли вже за це заговорили, як ви вважаєте розрекламований усюди номер 565 дійсно створений для допомоги українській армії, чи доходять туди гроші?

Я не знаю. Думаю, що то взагалі спекуляція з боку політиків, тому що стільки бабок, скільки вони накрали, вони могли би спокійно віддати по мільйону доларів і не відчути навіть того, ніж знову оббирати свій народ. Знов нова влада за старе! Гавнюки карочє.

У вас є фан-група, поціновувачі вашої творчості, чи змінювався вас слухач в часом? Яким він був на початку творчості, на початку століття, на початку року?

Не можу сказати, я не пам’ятаю просто як було тоді. Візуально, напевно, підросли. Основна маса то є від 18 до 25 років, що робить мені величезний комплімент, тому що я в два рази старший, значить вони мають, що в мене зачерпнути, взяти. Багато людей отримали від батьків вже якийсь посил відносно Скрябіна, тобто люди, яким 20 років, їхні батьки починали нас слухати колись в молодості. От я собі думаю, що той ареал просто розширився в віці. Наприклад, в маленьких містах, там люди приходять з маленькими дітьми, і сидять дідусі з бабусями. Зрозуміло, що різні критерії працюють. Хтось приходить, бо Дачу дивиться, хтось, бо дивився Шанс, хтось іде, бо він чув дві пісні старі, або знає  три нові. Ось так і назбирується. Основна маса, то люди молоді — студенти, інтелект нації. І мені то імпонує дуже.

Стосовно «Дачі», чи були учасники проекту, котрі залишилися незадоволені роботою?

Я думаю шістдесят процентів. Людина просто так створена. На халяву прийшли зробили. Було б за твої гроші, то якось інакше відносилися. Основна маса говорять про то, що (ой… апчхи… Правда..) «Ми думали, що ви нам ще щось добудуєте, крім того, що обіцяли». Тобто така українська жаба присутня.

Минуло небагато часу з виходу вашої нової книги, скажіть вже є якісь перші відгуки, рецензії?

Я написав ще на обгортці, шо то є не для вразливої жіночої психіки, шо то є матеріал в основному для мужиків. Мужики всі сміються, аж гай шумить. Тим більше ті, що більш менш мого віку, які застали ту армію. Тому то ржуть, аж запотівають окуляри. Молодшим то йде тяжче однозначно, тому що це для них такий світ незрозумілий.  А от рецензій як таких не потребую, бо писав книжку не для конкурсів якихось, а щоб згадати як воно було.

Група «Скрябін» була заснована за кілька років до розвалу Союзу, вона – ровесниця незалежній Україні. Ви одні з небагатьох, хто втримався у 90-ті. Як це вдалося?

Пощастило просто, з одного боку, а з іншого – ми постійно щось робили. Постійно виходив продукт, який би він не був якісний, не якісний. Тим можливо і не дали про себе забути. На ринку постійно появлялися. Щось спливало як какашка, щось спливало як паперовий кораблик красивий, але той продукт постійно був, і можна було мати завжди дві думки, то подобається, то ненавиджу. Але оті дві думки протилежні, тому що на рахунок «Скрябіна» ніколи не було одностайної думки, ах…круто, або Боже який жах. І завжди оті дві конфронтації давали нам можливість залишатися живими.

Після розпаду Союзу українці здобули незалежність. Особисто ви відчули визволення? Відбулися різкі зміни?

Ейфорія була, у мене, у всіх. І та ейфорія впринципі все і задушила, тому що люди замість того, щоб слідкувати за владою, за собою, в тій ейфорії прожили якихось три-чотири роки, і погрузилися в те саме болото, з якого й вийшли. Тому що всі ті люди, які нами управляли, вони всі вийшли з комуністичного минулого. Тобто яка б не була революція, і шо б вона не робила, залишаються на плаву ті самі. Ладно одних забрали, їхні заступники залишились. Мого знайомого, який займається насінням, податкова жухає так, як не жухала ще ніколи в житті. Вимагають взятки, і все що завгодно.

Чи змінювалися культурні, музичні цінності з часу здобуття незалежності, і  дотепер?

Мої точно не змінилися. Музику, яку слухав, таку й слухаю, яку писав, таку й пишу. Теми правда тепер дещо змінились. Крім того, я дуже часто їжджу в Європу, тільки для того, щоб відчути себе частинкою такого тотального порядку, який мене найбільше в ній притягує, починаючи від порядку естетичного (чистоти на вулицях), до порядку психологічного, тобто внутрішня дисципліна людей, їхнє відношення один до іншого. Я думаю наша влада робить все для того, щоб ці критерії в нас ставали мілкіші, щоб люди на них не звертали уваги. Навіть зараз.

Але в Європі люди також у певній мірі, притримуються думки «моя хата з краю», тобто тільки я, тільки моя сім’я, а всі інші десь-десь.

Тим не менше в них люди забезпечені. Там є соціальні програми, які помагають старшим, які помагають маленьким, які вчать маленьких. У нас такі програми відсутні, не одна не працює. У них була така річ як інквізиція,на мою думку, яка в певний момент, за певний період, якось дисциплінувала величезні маси людей, і вони знали, що якщо я вкраду, мені відрубають руку, якщо я збрешу, мені відріжуть язик, якщо я ще якусь фігню зроблю мене повішають на пожарному стовпі, де на мене будуть плювати, а потім прийдуть і заколять. У нас чогось такого не було, завжди було забагато свободи, і ось цей надлишок робить з наших людей заручників тієї самої свободи. Тобто, ааа.. можна щось там тринданути,ну і фіг, що я не заробляю так як хотів би, за то можна говорити все що хочеш, і там можна якісь схеми. От і починають рити тунелі. Та вже через десять років починають розуміти, шо вже всі в цих схемах, тунелях, хтось в більших, хтось в менших. І отак вже як кроти, замість того, щоб ходити по поверхні,  ми під землею риємо всякі нори. То ж ненормально. Треба ходити під сонцем.

Що, по-вашому треба вчинити, щоб відмовитись від тих підземних течій?

Нічого. Тому що люди малообізнані, вони мало шарять в історії, в якихось геополітичних питаннях. Кожен щось знає, але не знає точно. То за дуже глибоко все. Крім того я не знаю, як можна поміняти людей, які крали. Вони скажуть, що все, ми підписали угоду з Європою і більше не будем красти. Ти віриш в це?! Яценюк такий, всьо, я продав свій ренджровер, я тепер їжджу на маленькій машині. Боже, Сєня, не розказуй.

У кому, або у чому є наше майбутнє? Майбутнє нашої держави, українського роду?

Воно є в нашому відношенні до тих людей, від яких ми залежим. Якщо ми створим такі умови, що вони будуть переживати з свої вчинки, так як то було пру місяців назад. Якщо їм елементарно будуть робити кривду за то, шо вони роблять кривду нам, то з того буде толк.  Якщо ми знову то все пустимо за течією, а ми вже пустили, по великому рахунку. Те, що зараз відбувається, то просто люди під страхом тієї війни, якої ніколи не буде, але напустили таку вигідну смуту, щоб  ми не встигали дивитися чим вони займаються у своїх кулуарах. Тільки наше відношення до органів управління може якимось чином служити такою гарантією, що щось поміняється.

Питання в тому, як це відношення змінити?

Людина, яка боїться ніколи не піде грабувати банк.  Люди, депутати зокрема, які мають недоторканість,і мають зарплату незалежно від того, ходять вони на роботу чи ні, і приймають вони закони, і не відповідають за то. Завжди, сама подумай,  якби ти знала, що якщо ти зробиш якусь фігню в Верховній Раді, то вже переживала, що в тебе спалена хата, або розбите скло в машині. Отак от принаймні вже б думала, перед тим як щось робити. Треба цих дядьків трохи на землю опустити.

Що є для вас патріотизм? Що це за слово, і що воно означає?

Патріотизм – це тоді, коли тобі не все рівно, що робиться в Україні. Може бути сильніший, може бути слабший, якщо ти з  неї не втікаєш. Якщо ти готовий за ту країну щось робити: або платити податки, або йти на війну за неї. Значить ти патріот. Якщо ти хоч до одного з тих пунктів не готовий, значить тобі до сраки.

На скільки, на вашу думку є ефективними українські ЗМІ наразі, в час таких серйозних для держави подій? Чи читаєте нашу пресу?

Нє. Рідко якісь журнали, типу Кореспондента, україномовні видання, ті, яким я можу вірити. А є величезна кількість медійних ресурсів, які несуть просто смертельно небезпечну кількість некомпетентних висловлювань, які люди мусять пропустити через себе, і то творить хаос, паніку. Тобто нема ні одної людини, яка би централізовано сказала: «Люди, значить ситуація виглядає так от… Ситуація під контролем!» — то є правильне відношення до людей своєї країни, навіть якщо загрожує війна, потрібно утримувати у людях спокій, якось потихеньку їх до того готувати. А не давати можливість всім триндіти що-небудь. Шо веде до анархії. Ага, якщо вони собі владу захопили, значить і я собі можу захоплювати. Більшість так думає. Зараз у нас куча тих захоплювачів зі зброєю. Людям ніхто не спромігся пояснити, що відбулося у країні; ніхто з уряду не приїхав в Крим, коли там був бардак; ніхто не спромігся приїхати на Схід, і там побути; ніхто не зміг стати між тими людьми на Майдані, коли убивали одні других. От із-за того ми є жертвами своєї пропаганди, а так по великому рахунку преса не впливає на ситуацію, тільки підігріває загальні хаотичні настрої.

Кому з медіа можна довіряти? Де читати новини?

Новини? Новини я думаю не треба читати ніде. Краще читати аналітику, от типу Кореспондента, там де пишуть політологи, розумні люди, які реально розбираються в ситуації. Такий більш-менш адекватний аналіз того, шо відбувається. Тому шо от, наприклад подивишся годину Громадського ТВ, ну Скрипін да, чувак розумний, но але ті, хто до нього приходять, я би через одного на поріг не пускав. Тому що люди приходять різні, і розумні, і тупі, і несуть часом таке, що просто…

Ви дивились інтерв’ю з …

Царьовим? Хто ж не дивився. То бестселер.

Як саме молодь повинна проявляти свою громадянську позицію?

У світлі того, що відбувається, явно молодь не має ходити на Майдан, бо це може стати причиною їхньої гибелі нізащо. Просто у нас є без правова держава, чесно кажучи, тому шо ті люди, які нами командують, для них законів нема. Закони є тільки для нас, причому вони міняються в залежності від того, як треба тим наверху. Тому, шо сказати молоді однозначно, я точно не знаю. Ясно , що треба якось стояти за своє, ясно, що треба якось бунтуватися. Але точно не треба лізти з варениками на танки, то треба робити якось логічно, корочє треба щось мутити. Бач, ми знову прийшли до того, що треба рити нори. (замислився…знизує плечима)

Ви говорили, що кожен має займатися своїм ділом, як донести це до людей?

Людина мусить сама зрозуміти. Нікому напевно, не вдалося б мені пояснити, що треба займатися музикою в свій час. Мене просто заставляли це робити. Мама – музикою, тато – волейболом. Воно так з часом переросло, шо маючи медичний диплом, я все-таки став музикантом, знаєш. Так шо то не прогнозовані штуки. Кожен собі лікар і астролог. А на рахунок молоді на майданах, ну от Юля взяла і виключила світло на Майдані. Яник не виключав, а от вона взяла і вирубила. І шо?!

Не тій людині Оскара дали.

Блін, задовбали вони вже!

 

Автор: Настя Щедринова

  Categories: