Рік, що минає сезон став найбільш провальним в новітній історії Динамо Київ.
Ніколи раніше найтитулованіший клуб країни не фінішував нижче другої позиції. Та й на європейській арені — у лігах чемпіонів та Європи — підопічних Олега Блохіна чекав повний крах.
Криза, яка вразила легендарний клуб Динамо Київ, — тема для грунтовної розмови, який важко втиснути в рамки однієї статті. Як відомо, риба гниє з голови, тому хотілося б почати наш аналіз з вельми показового моменту, про який сьогодні чомусь мало говорять. Йдеться про тренерську чехарду, влаштованій за нинішнього президента клубу Ігоря Суркіса всі 12 років: за цей час в команді було … 11 наставників, що, на наш погляд, є одним з головних факторів поступової деградації команди.
Отже, згадуємо разом …
2002-2004 роки, Олексій Михайличенко:
Після смерті Валерія Лобановського наставником команди був призначений 39-річний Олексій Михайличенко, який працював помічником головного тренера з 1997 року. Незважаючи на два чемпіонські титули, нинішній спортивний директор команди був звільнений, ледь не проваливши кваліфікацію Ліги чемпіонів після домашньої поразки від турецького «Трабзонспора». Тоді Ігор Суркіс заявив, що «не бачить перспектив у досягненні поставлених завдань і поліпшення якості гри команди». Багато динамівські вболівальники досі вважають то звільнення Олексія Михайличенка головною помилкою президента клубу. До того ж, не варто забувати, що повернувся в «Динамо» після роботи у молодіжній та національній збірних України фахівець був, по суті, першим в історії тренером, якому належало працювати з інтернаціоналом численних легіонерів.
2004-2005 роки, Йожеф Сабо:
Незважаючи на те, що тодішньому віце-президенту клубу Йожефу Сабо, зваливши на свої плечі ще й тренерську роботу, вдалося здобути путівку в Лігу чемпіонів, ейфорія киян виявилося дуже коротким: «Динамо» вдруге у своїй історії програло чемпіонський титул донецькому «Шахтарю », поклавши початок нинішньої гегемонії« гірників ». Відзначимо і початок іншої дуже неприємною тенденції: саме при Йожефу Сабо в «Динамо» вперше за довгі роки заговорили про розлад у колективі, а сам фахівець пішов з тренерського містка не в найкращих стосунках з частиною колективу, так і не зумівши знайти спільну мову з легіонерами .
2005 рік, Леонід Буряк:
Робота легендарного футболіста, не знайти слави на тренерському терені (до роботи в «Динамо» була ще й провальна спроба тренувати збірну України), була короткою — всього два місяці, і гнітючою: після невдалого старту в чемпіонаті і вильоту з кваліфікації Ліги чемпіонів від скромного швейцарського «Туна», Леонід Йосипович був «переведений на адміністративну роботу». І якщо при Йожефу Сабо про напругу в команді тільки почали говорити, в 2005 році вся «піна» піднялася на поверхню: некерованість ситуації в колективі стала очевидною для всіх, а деякі легіонери вже відкрито демонстрували своє несприйняття головного тренера.
2005-2007 роки, Анатолій Дем’яненко:
Фізрук, як по-доброму називали небагатослівного, але дуже людяного Анатолія Дем’яненка за тепле і неформальне ставлення і з гравцями, і з журналістами, зумів випустити пару і навіть показати результат, повернувши в Київ чемпіонство. Анатолій Васильович був «своїм у дошку» для багатьох: прославлений у минулому футболіст трудився в тренерському штабі команди з 1993 (!) Року і орієнтувався у клубних справах не гірше, а можливо і краще самого Ігоря Суркіса. Через два роки роботи президент «Динамо» вирішив зняти Анатолія Дем’яненка після провалу в груповому раунді Ліги чемпіонів, зробивши, на думку все тих же уболівальників, чергову фатальну помилку.
2007 рік, Йожеф Сабо, Олег Лужний:
Тимчасовці, дограти провальний для команди рік, підбили жирну риску під першою «п’ятирічкою» «Динамо» після смерті Валерія Лобановського. Тоді ж команду покинули багато представників старої гвардії — Йожеф Сабор, Леонід Буряк і навіть легендарний Олег Базилевич, кував славу клубу разом з Валерієм Лобановським ще в радянські часи, створюючи велику команду тієї епохи, чиїми перемогами пишаються досі. Багато чекали, що в команду повернеться Олег Блохін, але Олег Володимирович пішов у ФК «Москва». Той факт, що Ігор Суркіс не зміг або не захотів домовитися з нинішнім наставником команди ще тоді — його чергова помилка.
2008-2009 роки, Юрій Сьомін:
Вирішивши рубати з плеча, Ігор Суркіс згадав радянську традицію запрошувати до Києва москвичів, покликав колишнього наставника «Локомотива» і збірної Росії Юрія Сьоміна — людини авторитетного і багато чого добився на батьківщині. Перший «захід» Юрія Павловича вийшов феноменальним: у 2009 році Київ не тільки в останній раз повернув собі національне «золото», а й дійшов до півфіналу Кубка УЄФА, програвши майбутньому тріумфатору турніру «Шахтарю». Втім, і тут Ігор Суркіс не впорався з ситуацією в ключовому моменті: Юрія Сьоміна покликали назад у «Локомотив», акціонером якого він був, — контраргументів у Києва не знайшлося.
2009-2010 роки, Валерій Газзаєв:
Другий москвич — колишній наставник ЦСКА і збірної Росії Валерій Газзаєв відверто не припав до двору в «Динамо», запам’ятавшись дивними трансферами, невтішними результатами і напруженим ставленням з половиною команди, яку головний тренер з однієї йому відомої причини ігнорував.
2010 рік, Олег Лужний:
Незважаючи на запевнення Ігоря Суркіса, що колишній капітан, вдруге отримав можливість покерувати командою, має всі шанси залишитися біля керма «Динамо», всі чудово розуміли, що Олег Лужний — не більше ніж тимчасовий виконавець. Розуміли і чекали безробітного Олега Блохіна. Знову не знайшовши сил і можливостей, Ігор Суркіс так і не зміг запросити легенду «Динамо».
2010-2012 роки, Юрій Сьомін:
Повернення Юрія Сьоміна було сприйнято в Києві прохолодно, оскільки все ще пам’ятали не зовсім гарне розставання. Послідували півтора сезони роботи лише підтвердили той факт, що декому не варто заходити двічі в одну й ту ж річку. Юрій Сьомін був звільнений не без скандалу і навіть намагався судитися з «Динамо» через відступних, проте питання вдалося вирішити полюбовно. Додамо, що зараз Юрій Павлович вирушив заробляти на хліб насущний у сонячний Азербайджан.
2012-2013 роки, Олег Блохін:
Легендарний динамівець, повернення якого в рідний клуб київські вболівальники чекали 25 років, отримав воістину колосальний кредит довіри не тільки у Ігоря Суркіса, але й у журналістів з фанатами, що, напевно, сьогодні куди важливіше. На жаль, перший сезон Олега Блохіна в «Динамо» вийшов «комом»: команда вперше зайняла третє місце, вперше пролетіла повз кваліфікації Ліги чемпіонів, нарешті — вісім поразок у чемпіонаті стали антирекордом киян за всі роки незалежності. Як не парадоксально, але єдиною світлою моментом проваленого сезону стало … не звільнення Олега Володимировича. Тим самим Ігор Суркіс, чи не вперше за всі 11 років біля керма «Динамо», у вирішальний момент зробив правильний, хотілося б вірити, вибір. Надто вже глобальна перебудова розпочата в команді Олегом Володимировичем, щоб відкривати чергову сторінку змін, продовжуючи тренерську чехарду …