З кожним роком українці залишають дедалі більше грошей у крамницях Польщі: мешканців прикордоння переконують нижча ціна та вища якість продуктів польських виробників.
За результатами дослідження Державного комітету статистики Польщі (GUS), українські, російські та білоруські шопінг-туристи впродовж 2012 року придбали у Польщі товарів на понад 6,6 мільярда злотих (16,8 мільярда гривень). Причому понад 40 відсотків цієї суми припадає саме на українського покупця. Натомість поляки скупилися у своїх східних сусідів на суму удесятеро меншу. Дослідження ґрунтується на даних анонімного опитування у пунктах пропуску на східній ділянці кордону.
Українці, а це переважно мешканці прикордоння, власники дозволів у рамках малого руху, здебільшого купують у польських магазинах продукти харчування, будівельні матеріали та запчастини до авто, білоруси — побутову техніку, а росіяни запасаються одягом. Обсяги закупівель у порівнянні з 2011 роком зросли приблизно на 30 відсотків, підрахували аналітики. Поляки приїздять до України зазвичай за пальними мастилами, дешевими цигарками і солодощами.
Мешканець прикордонного містечка Рава-Руська Ігор Пожиняк не приховує, що закуповується майже виключно у польському супермаркеті. «У мене вдома вже кілька років тільки сіль, цукор і хліб — українські, а все інше — з Польщі. Ми вже звикли до польських продуктів і щось змінювати не збираємося «, – розповів Пожиняк у розмові з DW. Він переконаний, що якість продукції польських виробників набагато вища за українські аналоги, а ціни значно нижчі. «Особливо любимо кисломолочні продукти: йогурти, сметану, сири, але й м’ясні вироби нічим не гірші. Навіщо мені купувати тут, якщо сметана польська дешевша приблизно у два рази за українську, оливкова олія у Польщі біля 40 гривень, а в нашому магазині — 60, і так з усім ассортиментом», — пояснює українець.
Саме суттєва різниця у ціні та смакові переваги польського продукту спонукають Ігоря Пожиняка та ще багатьох кмітливих українців заробляти гроші перепродажем закордонного товару. Мешканець Рава-Руської уже два місяці продає польські продукти на одному з львівських ринків, де конкуренцію йому створюють ще двоє торгівців польським крамом. «Їжджу раз у п’ять днів, набираю продуктів у межах дозволеного до 200 євро на особу (обмеження митного законодавства), кожного виробника до двох кілограм. Але беру у машину ще двох людей, і так норма збільшується. Люди купують все: чаї, йогурти, сосиски, питаються про масло та соки. Це тяжка праця: кордони, черги, час та нерви, але іншої роботи немає», — розповідає Пожиняк.
«Роздуті» ціни
Щоразу у сусідній Польщі чоловік залишає до двох тисяч злотих, і таких, як він, можна знайти практично у кожній хаті прикордонного містечка. Не всі продають, але всі купують для власного вжитку, додає співрозмовник. Його покупці запевняють, що беруть товар винятково через смакові властивості і дешевшу ціну, аніж в українських магазинах.
«За 22 роки незалежності український виробник продовольчої продукції лише з року в рік зменшує обсяги виробництва, знижує пропозиції, — розповів DW голова Комітету економістів України Андрій Новак. – Цю пусту нішу заповнює імпортний товар, який у ціні постійно зростає через девальвацію гривні». Звідси, пояснює експерт, — неадекватно високий рівень цін на продукти в Україні. Аграрії не нарощують виробництво, бо в країні відсутня аграрна політика, технологія виробництва є застарілою і надто енергозатратною, а ще — високі ціни на пальне, каже Новак. У кінцеву споживчу ціну українському виробнику також доводиться закладати і непрямі витрати: хабарі, «відкати» за держзакупівлі, судове врегулювання. У Польщі, порівнює Новак, виробництво продуктів харчування навпаки — нарощується, польські виробники активно експортують свої продукти.