Почати рішення «національного питання» з себе надумали в «Свободі» — і попросили у спікера Ради опублікувати етнічний склад парламенту. Нічого дивного у ідеї ревізії Ради на предмет невідповідності відсотка «домінуючої нації» загальноукраїнським показникам немає. Зрозуміло, якщо враховувати, що запит ініціювали депутати від «Свободи». Сьогодні в їхніх інтересах показати виборцю: дивіться, мовляв, скільки в нашому парламенті нерідних нам, а стало бути, потенційно небезпечних «елементів» — росіян, татар, грузинів … Але ж ще якихось 15 років тому предтеча «Свободи», націонал-демократи з Руху, відстоювали зворотне. Вважалося, що це забезпечить нації монолітність.

— Чому раптом суспільство не може дізнатися, хто з депутатів належить до якої національності? — Перепитав у «КП» «свободівець» Юрій Сиротюк. — Мені ось цікаво, чи є в Раді білоруси. Тим більше що повернення відповідної графи — наша політична програма.

До речі, за словами депутатів, запит — «виключно» в інтересах виборців: мовляв, так громадянам буде простіше звертатися до конкретного депутату «за захистом національних прав».

В апараті Ради з відповіддю не поспішають. А ось політичні опоненти ініціативу сприйняли в багнети. Вадим Колесніченко вже перевів документ на англійську і відправив до Європарламенту, пригадавши «свободівцям» про «недоброму шляху» деяких німецьких партій 1930-х.

— Навіщо розписувати, хто є хто? Щоб посварити людей або проголосити одну націю титульною, а інші другорядними? Таке вже було, коли виводили чисту арійську кров, — сказав «КП» перший заступник голови фракції Партії регіонів Михайло Чечетов. — У нас багатонаціональна країна. Нації і національності — як пальці на руці, вони різні, але бити по кожному з них однаково боляче.

Графа «національність» була в радянських паспортах і вписувалася зазвичай по батькові. У нас вона проіснувала до 1996 року, коли було введено новий паспорт. Тоді Верховна Рада тихо-мирно проголосувала за новий зразок головного документа і від національності відмовилася.

— Були окремі голоси, мовляв, не треба відмовлятися, раз таке було, треба залишити. Але гучних дискусій не було, — розповів «КП» Леонід Кравчук. — Казали, що в європейських країнах немає такої графи і нам вона теж не потрібна.

А за словами тодішнього «важкоатлета» Верховної Ради Ігоря Юхновського, була й інша причина відміни. Депутати з тодішнього більшості, так званої Народної Ради, вважали, що від графи треба відмовитися, щоб усі жителі України були українцями за замовчуванням — так їх в один момент стало в кілька разів більше.

До речі, про скасування графи Леонід Кравчук, при якому національність з паспорта прибрали, не шкодує і проти її повернення.

— Немає потреби ділити людей і вносити таку графу в паспорт, — сказав він «КП». — Це далеко не показник демократії, а всього-навсього походження людини. Але у нас ще продовжують акцентувати увагу на цьому факторі. Встановивши в паспорті нову графу, ми дамо їм підстави говорити про те, що не можна призначати на посади людей з «неправильною» національністю. І до такого абсурду можемо дійти …

Перший президент розповів «КП», як за часів студентства через чорних волосся і характерного типу особи його вважали євреєм і звали Льовушка, а не Леонідом. А йому у відповідь доводилося доводити, що він справжній українець.

В ТЕМУ

У яких ще документах вимагається позначати національність:

Автобіографія, рідко — резюме.

Бланки візових запитів в посольствах.

Облікові картки в кадрових відділах Верховної Ради (і місцевих рад).

Журнал Україна