Українська опозиція оголосила, що йде в народ готувати його пробудження. «Ми оголошуємо народні віче та народне повстання проти цього режиму» — заявив лідер ГО «Батьківщина» Арсеній Яценюк. Так народ дізнався, що він повстав — але ще кілька днів довелося чекати уточнення умов і, власне, цілі бунту. Наспіх проголошена акція «Вставай, Україно!» викликає стійке відчуття дежавю і деякі підозри з приводу дійсних мотивів її організаторів.
«Люди позбавилися б від половини своїх неприємностей, якби змогли домовитися про значення слів», — заявив колись Рене Декарт. Скажи Арсеній Петрович «народний опір» — і все б було нормально. Не здивувалися б деякі колеги по опозиції, не вибухнуло б гомеричним сміхом і роєм «фотожаб» інтернет-спільнота, не довелося б його колегам по фракції публічно сумніватися в правильності цитати і переконувати, що зовсім не то малося на увазі. Оскільки навіть якщо забути про те, що народні повстання повинен проголошувати народ, а не лідери опозиційних фракцій (інакше вийде як у Гайдая — «Я на вас скаргу подам. Колективну!»), Сам формат повстання припускає більш радикальні дії, ніж ті, про яких у результаті домовилися опозиціонери. Ну да ладно — одну неправильну формулювання Арсенію Петровичу можна пробачити. Тим більше, що він не один такий — Олег Тягнибок днями допустив і зовсім фрейдистську застереження, прокоментувавши спроби опозиції двинути лідера УДАРу на київське мерство словами: «Ми пропонуємо Кличко право першої ночі». Насичене глибоким еротизмом порівняння породило природне запитання: а що, власне, майбутній висуванець опозиції має намір робити зі столицею? Залишивши причіпки до слів, перейдемо до суті.
За пільги,
проти Януковича
Проголошення «народного підйому» саме зараз виглядає дивним. Зазвичай такі демарші оголошуються або після тривалої підготовки протестних осередків у кожному регіоні (не наш випадок), або після якогось конкретного імпульсу — наприклад, здійснення владою чогось показово антинародного. Минулі народні повстання (до речі, «офіційно» все ще не припинені) оголошувалися опозицією щодо серйозних приводів на зразок Харківських угод і закону «Про основи мовної політики». Але і такий «поважної причини» в ці дні під рукою не було. Розгортання практики позбавлення депутатів мандатів через суд не в рахунок — недостатньо зачіпає широкі верстви населення. Яке в більшості своїй впевнене: прихід за кимось не загрожує приходом за тобою.
Далі: будь-яке повстання починається з вимог. Власне, їх відпрацьовують і формулюють ще до оголошення повстання. Однак сходу зрозуміти, яких саме кроків та поступок хочуть від влади опозиціонери, виявилося не так просто. Якийсь ультиматум був озвучений лише через кілька днів після промови біля пам’ятника Шевченку, 12 березня: на тематичній прес-конференції Арсеній Яценюк заявив: «Ми хочемо, щоб люди висловили свою позицію, що вони хочуть змін у цій країні, вони не хочуть цього президента і вимагають відставки Віктора Януковича … У нас є наш соціально-економічний пакет, який повинен бути виконаний».
Разом: відставка Януковича та пакет законів. Під останнім, маються на увазі ініціативи про скасування пенсійної реформи, перерахунку мінімальних зарплат, розвитку програм соціального житла, введення норми про мінімальної пенсії у розмірі 80% від зарплати для працівників науки і освіти, зменшення ставок єдиного соцвнеску, пільгових тарифах на електроенергію для сіл … І ще декількох схожих ініціативах, після розгляду яких може скластися враження, що їх автори дотримуються не ліберально-демократичних, а, як мінімум, соціалістичних поглядів. Зауважимо, серед вимог до влади не виявилося двох найбільш очевидних і потенційно досяжних: звільнення політв’язнів і припинення «пресування» парламенту шляхом позбавлення депутатів мандатів через суди. Втім, про політв’язнів опозиціонери мали намір поговорити з Януковичем окремо, без відриву від повстання. Вождями ГО планувався похід фракції «Батьківщина» (у повному складі) на Банкову, але від ідеї поки вирішили відмовитися, так як багатьом потенційним учасникам походу вона видалася дещо дивною.
Тим часом проголошений план акції громадянського протесту включає в себе мітинги, марші та «народні віче» в обласних центрах країни. З обов’язковою участю лідерів трьох партій. Загалом, опозиціонери їдуть в регіони «людей подивитися і себе показати». Це — явний мотив. А тепер спробуємо розглянути прихований.