Смішний день календаря

Март 29 12:31 2012

Незабаром 1 квітня. В багатьох країнах його називають днем сміху, чи днем дурня. Традиційно в цей день ми жартуємо один із одним, вигадуючи прості або химерні розіграші. Цього разу наші кореспонденти розпитували рівнян про історії і випадки, що змушували посміхнутися чи весело розсміятися.

Мар’ян ГОДА,
директор пивзаводу «Рівень»:

– Більшість кумедних ситуацій такі, що в газеті й не розкажеш. Можу пригадати хіба що історію, пов’язану з першим радіотелефоном, яка сталася років 15 тому. Тоді їх мали одиниці. Якось я зайшов до вбиральні, а тут – дзвінок. Мусив відповісти. А згодом з’ясувалося, що в туалеті я був не сам і через тонку перегородку було чути всю мою розмову. Тож згодом довелося пояснювати свій монолог у вбиральні.

Алла САМОХВАЛОВА, доцент РДГУ:
– Це сталося торік у фольклорній експедиції в селі Озерськ Рокитнівського району. Етнографи цікавилися печивом «Бузькові лапки». Це така традиційна поліська випічка, за формою схожа на сліди птахів, а взагалі-то – частина старовинного місцевого обряду зустрічі весни.
– Чи пекли у вас «Бузькові лапки»? – питаємо в 90-річної бабусі.
– Ой, донечко, то хто ж того бузька спіймає? – одказує старенька. – Бузьки ж високо літають. А от їжачка під горілочку – запікали. Та й зараз, бува…

Ірена, рівнянка:
– Якось познайомилась у Рівному з цікавою жінкою, яка приїхала з Польщі. Виявилось, що обоє часто буваємо у Львові. Обмінялися з нею телефонами і домовились, що, коли вона знову приїде в Україну, то ми зустрінемось. Через деякий час вона мені зателефонувала і запропонувала зустрітися. Ми домовилися зустрітися біля пам’ятника Шевченку. В призначений час я стояла на місці, але моя знайома запізнювалася. Через півгодини чекання я їй зателефонувала і сказала, що вже давно на неї чекаю. Вона мені відповіла, що вже стоїть на місці. Тоді я поцікавилась у неї, чи бачить вона сіру споруду за пам’ятником. Вона відповіла, що так, але вона поруч із постаментом. Я подумала, що, можливо, знайома чекає мене біля драмтеатру. Ми п’ять хвилин з’ясовували, що ще вона бачить навкруги. І коли вона запитала у перехожого про будівлю поруч, то виявилось, що це оперний театр. Моя знайома стояла біля пам’ятника Шевченкові у Львові, а я чекала її в Рівному.

Світлана БОРОВЕЦЬ,
вчитель початкових класів:

– Якось ми пішли в гості до знайомих. А в ті часи, як пам’ятаю, не було великого різноманіття пакетів, більшість людей ходили з однаковими сумками. Цей факт зіграв з нами смішний жарт. Йдучи з гостей, прихопили із собою чужий пакет. Коли прийшли додому, то побачили, що там лежать не наші продукти. Але найбільше я переживала за те, що немає дитячих зошитів, які мали бути в пакеті. Та й жінка, якій належав пакунок, панікувала, адже вона повинна була їхати і вже запізнювалась на свій рейс. Втім, ми вчасно встигли повернути її речі.

Розпитували Наталія КОРКОШ, Сергій СНІСАРЕНКО, Марина ФУРС

  Article "tagged" as:
  Categories:
write a comment

0 Comments

No Comments Yet!

You can be the one to start a conversation.

Add a Comment

Your data will be safe! Your e-mail address will not be published. Also other data will not be shared with third person.
All fields are required.