У 40-50 роках навпроти нинішнього міськвиконкому, в дворі будинків на Соборній, 7 і 9, де нині футбольне поле, стояла 30-метрова парашутна вишка ДТСААФ. На ній молодь тренувалася в стрибках.
У вільний від стрибків час ми, хлопчаки, залазили по драбині вверх і оглядали панораму міста. Влітку зліва чудово було видно все аж до Квасилова через Басівкутське озеро. Прямо виднілися два красиві шпилі костелу (тепер – зал органної музики), направо – Шпанів, позаду – Бармаки і село Видумка (нині його немає). Це влітку. А восени і взимку… ледве виднілося озеро, два шпилі костелу губилися в смогу, Шпанова і Бармаків зовсім не було видно. Це був наслідок того, що соломою, дровами, торфовими брикетами і вугіллям топилися печі і грубки рівнян. Дим, кіптява і кисло-гірке повітря стояли внизу в центрі міста. Від такого повітря задихались астматики. Порятунок наставав тоді, коли місто продував наскрізний вітер.
А коли Рівне газифікували від газопроводу Дашава-Київ, воно стало чистим.
Нині через високу ціну на газ політики закликають повернутися до попередніх джерел опалення. Навіть котельні хочуть перевести на вугілля. Але це вже було! І в Рівному нині проживає не 40, а 240 тисяч населення. Скільки це буде кіптяви, бруду, окислів вугільної і сірчаної кислот! І газові котельні розташовані серед житлових масивів. Перевести їх із газу на вугілля практично неможливо. А де ж зберігати вугілля? Як його доставляти до млинів, де вугілля перетворюють на пил, змішують із водою і спеціальними форсунками вдувають у котли. Де зберігати попіл? На ці запитання відповісти непросто.
тже, треба ще порахувати, що людям буде дорожче – газ чи вугілля. І як ми будемо дихати у загазованому місті. Та й перехід на електрику неможливий через слабкі електромережі. Потрібно добре подумати, прорахувати, перш ніж повертатися до минулих джерел енергії. Щоб знову не наступити на ті самі граблі.
Вілен ДОЛЯ