Неприв’язані

Март 22 10:42 2012

Таке трапляється досить часто. Діти втікають із дому, а батьки збиваються з ніг, розшукуючи їх. Картають себе, зарікаються змінити своє ставлення до рідних кровиночок. І зовсім не обов’язково, що така біда трапляється в неблагополучних родинах. Діти часто подаються в мандри і з комфортних, забезпечених домівок. От і психологи стверджують, що причина майже всіх випадків втечі одна – непорозуміння між дорослими і дітьми. Втім, судіть краще самі. Пропонуємо вам порівняти обставини двох міліцейських хронік. Події, описані в них, сталися зовсім нещодавно…

Втекла з дому, аби прибитися до друзів

Чи змінилося б щось, якби дитина задумалась, який біль принесе своїм близьким? Ця історія про те, як від рідних людей пішла в нікуди 14-річна дівчинка. Вона ще й досі не розуміє, що іноді життя буває жорстоким, а випадок – безжальним.

Ганна з’явилася на світ небажаним дитям, та й мати в неї виявилася не найкращою. Коли дівчинці було п’ять років, її горе-неньку позбавили батьківських прав. Так дитина вперше опинилась у притулку. Проте світ не без добрих людей. Не минуло й року, як гарненьку русяву дівчинку вдочерила заможна сім’я з Рівного.

Лише там Ганнуся відчула затишок і турботу. Дев’ять щасливих років прожила вона зі своїми названими батьками.

Однак щастя було недовгим. Помер її опікун. Для дитини це був справжній шок. Після трагедії вона повністю змінилася. Без дозволу гуляла допізна, втікала з дому. На прохання та докори матері (хоч і не рідної) навіть не зважала. Украй обурена поведінкою дівчини жінка не витримала і відмовилася від неї.

Цього разу на біду Ганни відгукнулася дружина її рідного дядька. 37-річна Ольга взяла опікунство над родичкою. Із місяць дівчина поводилася добре, ходила до школи і вчасно поверталася додому. Та одного разу дівчина додому не прийшла.

Перелякана Ольга спробувала самотужки розшукати дитину. Проте, коли пошуки довели її до Рівного, ниточка обірвалася. Розгублена жінка звернулася за допомогою до правоохоронців.

– Десь о четвертій годині ранку до нас звернулася жителька Острога і повідомила, що її неповнолітня падчерка пішла з дому та не повернулася, – згадує начальник відділу кримінальної міліції у справах дітей Острозького міськвідділу міліції Олександр Квасун. – Жінка розповіла, що шкільні друзі проговорилися, ніби Аня збирається в Рівне. Ми одразу зв’язалися з нашими рівненськими колегами, які розпочали пошуки.

Правоохоронцям довелося опитати кілька десятків друзів і знайомих зниклої дівчини та перевірити місця, де та могла б з’явитися. Результати не забарилися: саме до одного зі своїх давніх знайомих і помандрувала втікачка. А весь цей час перелякані опікуни та міліціонери прочісували місто.

Свій вчинок неповнолітня пояснила банальним бажанням знову жити в Рівному. Оскільки з рідними дядьком і тіткою дівчина мешкати відмовилася, її поки що поселили в притулку. Хтозна, як тепер складеться її доля.

Гра в піжмурки закінчилася втечею

Що могло стати причиною втечі з притулку двох підлітків? Жага пригод? Прагнення до самовираження? Наразі це з’ясовують правоохоронці. Та того дня ні вихователі, ні вихованці закладу й не здогадувалися, що хлопці замислили втечу.
А вони, щоб утекти, під час прогулянки запропонували погратись у піжмурки.

Долі двох хлопчаків складалися по-різному. Про мешканця Квасилова 14-річного Романа піклувався батько, та через схильність до постійних втеч працівники міліції змушені були направити хлопця до притулку. А от у 13-річного Юрія, жителя Сарненщини, родина не була благополучною. Його до виховного закладу направили працівники районного відділу в справах сім’ї та молоді.

Рома і Юрко відразу потоваришували. Якось після обіду хлопці запропонували погратись у піжмурки. Діти й вихователі, не підозрюючи лихого, відразу погодились. Посеред гри хлопчаки й чкурнули з казенної домівки.

Втечу в притулку виявили не відразу. А хлопці десь блукали цілу ніч. Лише на ранок їх затримали працівники міліції на Малинському перехресті автодороги Рівне-Сарни.

Зараз Роман та Юрій перебувають у Березнівському райвідділі міліції. Вони відмовляються пояснювати будь-що. Відомо лише, що обидва мають чималий досвід утікачів і певний стаж бродяжництва. Тому після повернення до притулку педагоги та міліціонери встановлять за ними більш суворий нагляд.

Що робити, аби діти не втікали з дому? Чому інколи складається так, що навіть ті, для кого стіни дитячого притулку мали б стати рятівним колом від нескінченних бід у неблагополучних родинах, поповнюють ряди «неприв’язаних»? Невже ми, дорослі, такі погані, невже дітям так погано з нами? Начальник Рівненського дитячого притулку Микола Паліюк вважає, що в багатьох випадках відчуження і протистояння між дітьми й батьками провокують оточуючі. Матір, батька, якими б вони не були, дає дитині Бог. І єдність родини треба берегти за будь-яку ціну. Шкода, але не рідкість, коли чужі люди в пустопорожніх балачках дозволяють собі при дітях ганити батька чи матір, а при батьках – дитину.

Вікторія АНТОНОВА, Олена ДУДКО, Сергій СНІСАРЕНКО

Цікаво, що про це думаєте ви, наші читачі?

Пропонуємо всім, для кого небайдужа ця тема, поділитися з газетою власними міркуваннями, а можливо, і відомими чи пережитими історіями. Нам би дуже хотілося, щоб деякі батьки замислилися над своїми стосунками з дітьми ще до того, як їхні діти втечуть із дому. Можливо, саме зібраний нами спільно досвід допоможе зарадити хоча б одній родинній трагедії.

  Article "tagged" as:
  Categories:
write a comment

0 Comments

No Comments Yet!

You can be the one to start a conversation.

Add a Comment

Your data will be safe! Your e-mail address will not be published. Also other data will not be shared with third person.
All fields are required.