Двічі продані

Март 22 11:10 2012

Правда буває одна. Якщо ж їх дві, то це не правда, а брехня. Просто треба розібратися, хто каже правду, а хто – ні. У цій історії розбиратися, на мій погляд, лінуються. А коли не лінуються, то, мабуть, тих, хто мав би в силу своїх посадових обов’язків розібратися, дуже заінтересували, щоб вони не розбирались.

Йдеться про конфлікт навколо багатостраждального дому на вулиці Коновальця, 4, який будували-будували і нарешті оце збудували. Але не всі новосели почуваються при цьому щасливими, бо й не всі, хто вклав гроші в будівництво квартир у цьому будинку, є новоселами взагалі.

Нині про право власності на квартири десятого поверху в цьому будинку заявляють різні люди, яким у різні роки досить тривалого процесу будівництва цього дому двічі продали одні й ті ж площі.

Дмитро Малецький вже зібрав чимале досьє у справі про спірні квартири

До нас у редакцію завітав з цього приводу рівнянин Дмитро Малецький, який нині оббиває пороги судів, прокуратури, міліції та інших інстанцій, щоб вирішити проблеми щодо набуття права власності на квартири, будівництво яких було майже повністю оплачене його сестрою Іриною ще в 2006 році. Ось що він розповів: «У квітні 2004 року моя сестра Ірина Малецька (тепер її прізвище Сахнюк) за моєю рекомендацією стала однією з перших пайовиків цього будівництва житлового будинку, який ЗАТ БК “Рівне­промбуд” почав споруджувати на вулиці Коновальця. Тому я тепер і відчуваю моральну відповідальність перед сестрою, бо втягнув її в цю справу. За договором № 4-С від 22 квітня 2004 року моїй сестрі після завершення будівництва мали належати 316,46 квадратного метра на десятому поверсі, тобто практично весь поверх. Цим же договором передбачалося, що будинок закінчать і здадуть в експлуатацію в останньому місяці 2005 року. Тоді вартість будівництва поверху оцінили в 373100 гривень. Це й у договорі вказано. І ще там обумовлено, що відхилення остаточної ціни відносно ціни на момент укладення договору не може перевищувати 30 від­сотків. А коли пайовик оплатить 30 відсотків вартості будівництва квартири до 1 червня 2005 року, то вартість квадратного метра площі, вказаного в договорі, взагалі перегляду не підлягає. Ця ціна на той час була трохи вища за 200 доларів США. Ми умови дотримали. У 2006 році за десятий поверх було заплачено майже 100 відсотків.

Але будівництво йшло в’яло. У 2009 році ми помітили, що на десятому поверсі з’явились якісь люди, які роблять ремонти наче для себе. Стали допитуватись у генерального директора ЗАТ БК “Рівнепромбуд” Суслова, шо відбувається, слати йому листи. А в 2010 році подали в суд про визнання за нами права власності не на квартири (бо вони тоді де-юре ще не існували, адже будівництво не було закінчене), а на матеріали та обладнання в незавершеному будівництві. І суд 30 вересня 2010 року ухвалив у забезпечення позову накласти заборону на відчуження 316,46 квадратного метра житлової площі і квартир, розташованих на десятому поверсі цього будинку. Але ж гроші за нього Суслов і компанія отримали ще до суду. Сестра оплатила десятий поверх у 2004-2006 роках, а в 2007-му Суслов продав його в рази дорожче, бо ціни вже зросли. І, продавши ті квартири вдруге, при цьому так тоді будинок і не добудував. Здали його тільки в січні цього року. Тепер він намагається умити руки і зіштовхнути лобами нових і старих “власників”. Коли я спілкуюся з людьми, котрі повторно після моєї сестри за­платили за будівництво десятого поверху, вони кажуть абсурдні речі: що мають більші права на ці квартири, бо заплатили за них більше».

Справді, виглядає це абсурдно. Це все одно що ви б заплатили в магазині за буханець хліба, шматок сала, диван чи килим, а слідом за вами прийшов хтось інший і забрав би цю річ тільки тому, що заплатив за неї дорожче. І при цьому вам ніхто б не повернув гроші і не дав аналогічну річ взамін!

Про «зіткнення лобами». Це не порожні слова. Апеляцію на рішення міського суду, який визнав за Сахнюк (Малецькою) право власності на матеріали і обладнання, використані ЗАТ БК «Рівнепромбуд» у процесі будівництва отих 316,46 квадратного метра житла на десятому поверсі, подала… нова власниця частини цих квадратних метрів – І. О. Левенок. І колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області апеляційну скаргу Ірини Левенок задовольнила. Бо, бачте, перша судова інстанція порушила права та інтереси Левенок, а заодно й інтересів інших пайщиків десятого поверху. Суд чомусь нічого не сказав стосовно того, чи є законною отака подвійна власність на квартири цього поверху і не виніс ухвали про те, щоб хтось розібрався із законністю чи незаконністю цієї ситуації.

Отже, цим стали займатися самі брат і сестра Малецькі. Але їхні заяви до міліції і прокуратури зі звинуваченнями посадових осіб ЗАТ БК «Рівне­промбуд» у шахрайстві підтримки там не мали. Мабуть, люди в погонах вважають, що двічі продати одні й ті ж квартири можна. Я на власні очі бачила постанову про відмову «в порушенні кримінальної справи відносно посадових осіб ЗАТ БК “Рівнепромбуд” за відсутністю ознак складу злочину, передбаченого ст. 190 КК України».

Тупик чи що? На інших поверхах люди ремонти роблять, де­хто навіть вселився, а тут он яка заковика.

Малецький приніс до редакції копії рахунків з «Теплотранссервісу», виписаних на нових власників квартир на десятому поверсі. «Якщо там є ці прізвища, значить “Теплотранссервіс” уклав з ними угоди, отже, їх визнано власниками квартир?» – припускає він. Директор КП РМР «Теплотранссервіс» Петро Сергійчук відповів на запит Ірини Сахнюк щодо цього, що їй треба шукати відповідь в управлінні капітального будівництва, яке подало в «Теплотранссервіс» список мешканців будинку.

Я також послідувала цій рекомендації. Начальник управління капітального будівництва Олег Герман сказав дослівно таке: «Я квартири не розподіляю. Договори укладалися з “Рівнепромбудом”, до нього й питання. Списки мешканців Суслову повернули, бо з’ясувалось, що там є неточності. Я не збираюсь ставати ні на бік Суслова, ні на бік Сахнюк. Як є застереження, то хай принесуть рішення суду. Буде написано, що іменем України віддати квартири Івану Іванову, то віддамо Іванову».

Директор міського БТІ Тетяна Давидчук також підтвердила, що дім оформили без десятого поверху. Та й я на власні очі бачила додаток №3 до розпорядження міського голови № 153-р від 14.02.2012 «Про розподіл та передачу житлової та нежитлової площі в житловому будинку № 1 на вул. Коновальця мкр “Пів­нічний” (поштова адреса: вул. Коновальця, 4) у Рівному», в якому спірні квартири визначено як резерв УКБ міськвиконкому.

Отже, люди опинилися в підвішеному стані, і тепер їхня доля залежить від того, що скаже закон. А закон і, особливо, законники у нас дуже неповороткі. У судах розгляд справи може затягнутися на роки. Роз­слідування кримінальної справи, якщо прокуратура й міліція знайдуть тут кримінал, – теж діло не скоре. А потерпіла в цій ситуації не тільки Ірина Сахнюк. Усі, хто вдруге купив раніше оплачені нею квартири, – теж потерпілі. Вони заплатили свої кровні за ці спірні квадратні метри і тепер теж потерпають, що можуть залишитися, як-то кажуть, при бубнових інтересах.

Ніна Миколаївна, пенсіонерка, яка вклала гроші в одну з тих квартир, розповіла мені, що для того, аби купити житло в новому домі, продала свою стару квартиру на вулиці Льонокомбінатівській і тепер «опинилася під чистим небом»: «Ми заплатили 32 тисячі 600 доларів, але мусили перевести їх у гривні, бо треба було вносити гроші в гривнях, то це було на той час 170 тисяч гривень. Навіть якщо мені повернуть ці 170 тисяч, то що я тепер на них зможу купити? Ніколи не думала, що залишуся на старості років обманутою. Ще в такій халепі ніколи не була. Мало того що залишилася ні з чим, то ще й виплачую кредит зі своєї пенсії. Як брала позику, то був долар по 5,05 гривні, а тепер по вісім. І я плачу по вісім, то вже вийшла та квартира втридорога, а ще ж чи вона буде? Я ходила до Суслова декілька разів. Він каже, що будемо вирішувати. То хай би вирішував. Треба цю ситуацію якось розрулювати!»

І мені хотілося дізнатись, як думає «розрулювати» цю ситуацію генеральний директор ЗАТ БК «Рівнепромбуд» І. В. Суслов. Та Іван Васильович категорично відмовився зустрічатись і спілкуватися. Першого разу, мабуть, з місяць тому він сказав, що все вже врегульовано і що мої дані про проблеми в будинку, який будувала його компанія, застарілі.

Та коли скаржники переконали нас у протилежному і принесли до редакції нові документальні підтвердження того, що ці проблеми не вирішуються, а ще й загострюються, ми спробували домовитися про зустріч із Сусловим знову. Іван Васильович був категоричним:

– Інтерв’ю давать не буду і навіть не буду пояснювати причину. Я тримаюся в рамках закону – керуюся рішеннями судів. Воно мене все дістало. Люди хочуть мене морально вбити. Вони знову подали заяву до суду. Ваші публікації тільки черговий раз заплямують моє чесне ім’я. Пройде час, і я сам звернусь до вас офіційно. А зараз я рахую, що все іде своїм чином.

– Іване Васильовичу, – спробувала я повернути цю загальну тираду в конкретніше русло, – скажіть, ви продавали квартири двічі?

– Це вже починається інтерв’ю, а я інтерв’ю не даю, – відповів він і поклав трубку.

Що ж, я й так маю копії документів, які підтверджують, що факт був і що нині у десятого поверху на вулиці Коновальця є подвійні власники. Мені більше хотілося почути від того, хто всю цю кашу заварив, про його бачення виходу з тупика. Він по­обіцяв, що сам прийде до нас з офіційною версією. Натякнув, що це може бути вже через місяць.

А поки що маємо те, що маємо. Сім сімей у підвішеному стані, а деякі й «під чистим небом», як назвала це Ніна Миколаївна. Люди з тривогою в душі і болем у серці не тільки за свої гроші, а й за свої долі.

Людмила МОШНЯГА

  Article "tagged" as:
  Categories:
write a comment

0 Comments

No Comments Yet!

You can be the one to start a conversation.

Add a Comment

Your data will be safe! Your e-mail address will not be published. Also other data will not be shared with third person.
All fields are required.