Мар’ян Года: «До міста потрібно ставитись, як до свого дому»

Март 15 08:37 2012

Депутата Рівненської міської ради Мар’яна Году в місті більше знають як директора пивзаводу «Рівень». А ще як «нормального мужика» і порядну людину. Депутатство лише формалізувало те, що він робив у кварталі, де живе і працює. Просто раніше він це робив як директор пивзаводу, а сьогодні – як депутат Рівненської міської ради.

– Мар’яне Адамовичу, як ви тепер працюєте у своєму виборчому окрузі?

– Намагаюсь працювати тут не з перспективою на можливе майбутнє депутатство, а тому, що тут живу.
У мене є план заходів. Приходить у голову якась ідея, обдумую її і реалізую.

Минулого року тут, у сквері Богомолова біля ра­йонної поліклініки провели ярмарок. Організували передачу речей малозабезпеченим.

– Яких речей?

– Люди, котрі живуть трохи краще, зібрали речі, які вдома вже ніби й зайві. У кожного вдома щось таке знайдеться: одяг, який ще в гарному стані, але ви його вже не носите. Його можна пустити на ганчірки, відвезти на дачу, а можна віддати людині, яка потребує цих речей, але не має грошей, щоб придбати. Так само якісь дрібні меблі, вази, техніка, іграшки, книги. От і вийшло, що одні приносили речі і віддавали тим, кому вони потрібні. Організували це все з музикою, солодощами. Вийшло таке собі невеличке свято. А чому ні? Бідність – це погано, але це не гріх. Так само як і достаток – не злочин, якщо він нажитий чесно. Треба навчитись ділитися і вміти приймати допомогу.

– Кажете, що це не на перспективу, але саме ці люди потім підуть на вибори.

– Хтось піде, а хтось і ні. І зовсім не факт, що вони голосуватимуть за мене, так само й не факт, що на наступні вибори піду я. Але є речі, які я роблю просто тому, що вважаю правильним їх робити. Для прикладу, виповнювалось одному чоловіку дев’яносто років. Організував жіночок, взяли подарунок і пішли вітати. Привітали, за­співали, і вийшло непогане свято для діда. А на вибори він зовсім не ходить.

На Андрія в мене у приміщенні бару на пивзаводі ми організували вечорниці. Запросили пенсіонерів, малозабезпечених. Гарне свято вийшло. У національних українських традиціях. До речі, в четвер 15 березня о сімнадцятій годині там же, в приміщенні пивбару, організовуємо Шевченків­ський вечір – приходьте.

– Мар’яне Адамовичу, а що ще у ваших планах на цей рік?

– Ну якщо говорити про якісь масові заходи, то хочу провести змагання з вуличного футболу. Всі ж, мабуть, у дитинстві ганяли м’яча. І нинішні хлопчаки – не виняток. Щоправда, все час­тіше м’яча їм заміняє комп’ю­тер. От і планую організувати турнір із призами і конкурсами. Щоб зайвий раз залучити дітей до активного відпочинку і «відтягнути» від мишки і клавіатури.

– Але ж робота депутата – не вуличний футбол і вечорниці.

– Це точно. Футбол і вечорниці – це весело, а депутатська робота – це нудно (сміється – авт.). А якщо серйозно, то в мене є три приймальні: тут на пивзаводі, в сьомій школі та на Макарова. Найчастіше люди приходять саме на пивзавод, бо знають, що це моє робоче місце, і я тут є щодня.

– З якими питаннями йдуть до вас люди?

– З різними. Більша частина округу – приватний сектор. Приходять люди із земельними питаннями: приватизація своєї землі, межі між сусідами і т.д. ­Якраз часто приходять зі спірними питаннями, коли два сусіди не можуть розібратись з межею чи поділити якийсь сарай. Скаржаться на неефективну, незадовільну роботу комунальних служб.

– І що ви робите?

– Вислуховую обидві сторони, раджу, як вирішити ситуацію. Але головна депутатська робота все-таки в сесійній залі міськради.

– Як ви оцінюєте роботу міської ради?

– Нинішній склад міської ради далекий від ідеального. Люди думають, що в міськраді є шість фракцій від різних партій. А я б роз­ділив депутатів на три групи.

Перша – люди, які при­йшли в міськраду вирішувати якісь свої бізнесові питання.

Друга – це люди, які прагнуть політичної кар’єри або хочуть довести свою потрібність. Можна навіть сказати, що ці люди прагнуть слави. Здебільшого галасуни і піарщики.

Третя – найбільш численна і найменш помітна група – депутати, які прагнуть зробити щось корисне для міста. Серед них розчинилися люди, які випадково, за партійними списками потрапили в раду. Вони досі навіть і не знають, що їм робити і навіщо вони туди прийшли.

– Що, на вашу думку, варто було б змінити в Рівнераді?

– І не тільки в Рівненській міській раді, а в державі в цілому. Потрібно міняти принципи і підходи до роботи. Тепер усе крутиться навколо того, як розділити той бюджет, який є. А потрібно було б думати, як його наповнити. Думати над тим, щоб вивести бізнес із тіні, аби він платив податки і наповнював державну й місцеву казну. Але це потрібно робити не силою, а створюючи умови, в яких було б вигідно вести бізнес відкрито, не ховаючи в тінь прибутки.

Недавно прочитав інформацію, що Україна зайняла перше місце в світі за кількістю податків. От чому ми перші тільки в поганому? Податків має бути небагато, але їх мають платити всі без винятку. А виходить, що на тих, хто платить, більше й тиснуть і на їхні плечі звалюють нові збори і податки. Бо треба ж звідкись платити пенсії і соцвиплати.

– Президент нещодавно виступив з новими со­ціальними ініціативами, у тому числі хоче підвищити пенсії і виплатити по тисячі гривень вкладникам «Ощадбанку» СРСР…

– Найперше, ініціативи президента потребують додаткових фінансів (спочатку озвучено 7, потім 16 мільярдів гривень). Питання – де взяти гроші?

Якщо просто надрукувати і вкинути на витрати кілька десятків мільярдів гривень, за кілька місяців чекайте росту цін і інфляцію. Який тоді сенс підвищувати пенсії, якщо за них все одно не можна буде купити більше товару?

І справа тут не лише в нинішній владі – так робили всі. Пам’ятаєте, хто почав давати по тисячі гривень вкладникам? Юлія Тимошенко. Опоненти її за це критикували. Та схожі рішення робили й до Тимошенко. Популізм був у моді завжди.

– Який тоді вихід?

– Я скажу свій варіант. Думаю, мене підприємці зрозуміють. Потрібно ставитися до свого міста, області, країни як до свого сімейного бізнесу. Планувати, дбати, шукати нові можливості заробити. Думати, як ви­тратити кожну копійку так, щоб вона принесла більше користі й дала новий прибуток. Ми всі акціонери однієї великої компанії, яка називається Україна.

Розмову вела Наталя НИРКОВА

  Article "tagged" as:
  Categories:
write a comment

0 Comments

No Comments Yet!

You can be the one to start a conversation.

Add a Comment

Your data will be safe! Your e-mail address will not be published. Also other data will not be shared with third person.
All fields are required.