Мене образив онук

Март 01 08:40 2012

Мені пішов 90-й рік. Я багато в житті почув і побачив, але не думав, що доведеться пережити такий нестерпний душевний біль через рідного онука. Прочитав я в газеті «Сім днів» від 8 грудня 2011 року статтю «Бабусю, а ти скоро помреш?». Стаття – правдива. Я переконався в цьому на власному досвіді…

Маю онука, якому 37 років. Так ось, цей мій онук заборгував мені 9000 гривень. Перший раз, коли він поїхав на заробітки за кордон у 2007 році, я йому позичив 6000 гривень з умовою, що, як у нього з’являться гроші, він поверне мені цю суму. Він пообіцяв, що обов’язково поверне цей борг. Але за кордоном йому не вдалося добре влаштуватися, отже, він повернувся додому.

Вдруге я позичив онуку гроші у вересні 2011 року, коли він одружувався, 3000 гривень. Весілля відгуляли і на перепій йому зібрали приблизно 12-13 тисяч гривень. Знову мовчання. Працює онук у Києві. Його місячний оклад – 5000 гривень. Можна було б зі мною розрахуватися по всіх боргах. Але він на це дивиться так: дідові можна і не віддавати…

Що я роблю? Відправляю листа, вкладаю туди статтю із «7 днів» і роблю приписку такого змісту: «Внучок, прочитай цю статтю і скажи, чи ти теж відносиш себе до таких онуків? Я знаю, що ти скажеш – «ні». А я скажу тобі прямо в очі: ти такий же нечесний. У тебе велика жадібність до грошей. Ти брати любиш, а віддавати – ні. Дорогий онуче, ти у мене вже дорослий і у кожного гроші свої. Я не маю наміру тобі тисячами давати без повернення, я ж не депутат Верховної Ради. Приходь до мене, по-хорошому поговоримо».

Внук 5 лютого прийшов до мене з молодою дружиною, розмова вийшла неприємною. Він розмовляв спочатку тихо, а потім перейшов на підвищені тони, став мене ображати, по-різному обзивати. Я намагався йому дещо сказати. Та де там! Своїм криком мені й слова не дав сказати. Мене так образив і змішав з брудом, ніби не він мені, а я йому винен гроші. Його заспокоювали його дружина, баба Надя (це моя дружина), але де там, зупинити його не змогли.

Нарешті він мені сказав: «Ти – дід жадібний. Я тебе не люблю, ти – не мій дід, а – чужий». Хлопнув дверима і пішов. Ось така історія.

Цей лист я пишу з болем у серці. Рідний онук мене просто морально вбив. Надрукуйте цей лист, будь ласка, щоб інші онуки побачили цю ситуацію збоку і дізнались, якими не треба бути.

Дмитро Семенович, пенсіонер

  Article "tagged" as:
  Categories:
write a comment

0 Comments

No Comments Yet!

You can be the one to start a conversation.

Add a Comment

Your data will be safe! Your e-mail address will not be published. Also other data will not be shared with third person.
All fields are required.