І все ж таки Рівне – це велике село! Олександра Берестяного тут багато хто знає завдяки його професійній діяльності, а ось те, що він поет – для багатьох відкриття. Та семиднівці запросили давнього друга на літературні посиденьки саме як поета, аби послухати, що новенького навіяла йому муза.
А вона останніх кілька років надихала поета старанно. Неординарна філософська лірика, інтимна – щира, але трішечки «від мачо», й іскрометний гумор у віршах Берестяного варті, щоб ними насолодитися та їх осмислити.
– Є такі речі, які не можу писати «в стіл», – зізнався автор. – Так хочеться донести свої роздуми про цей світ і про час до інших, знайти однодумців і опонентів.
Побачивши чималеньку товсту папку свіжих віршів, колеги відразу ж запитали Олександра, скільки він має виданих збірок. Виявилося – нуль! Є касета з піснями на його вірші, кілька публікацій у пісенних і поетичних альманахах. Тож сьогоднішня добірка – свого роду унікальна.
– Доки вийде книжка, показую поезії своїм друзям.
Безперечно, Олександр Берестяний мав на увазі й багатотисячну громаду читачів нашого тижневика.
Сергій СНІСАРЕНКО
ПЕРЕГОРІЛО
Коли не в змозі гомоніть,
Завжди чудова є відмовка:
На кухні в мене щось горить,
І твоя слухавка замовкла.
Коли давно вже не бринить,
Це почуття, що надихає,
На кухні в мене щось горить,
І пальчик кнопку натискає.
І знову телефон дзвенить,
Завжди знайдеш таку причину,
На кухні в мене щось горить,
Як ти дістав мене, мужчино!
І настає такая мить,
Коли базікати несила,
На кухні в мене щось горить,
А може, навіть вже згоріло.
І так промовити кортить
Своє, жіноче, наболіле…
На кухні в мене щось горить,
В душі давно перегоріло…
ФОТОГРАФІЯ
Ця мить шалена – просто диво:
На фотографії ми вдвох,
Ти посміхаєшся щасливо,
І я щасливий, бачить Бог.
В очах у нас – тепло і щирість.
Ти притулилася плечем,
Це притяжіння – Божа милість
І сокровенне щось іще.
В бурхливім всесвіті новин
Цю мить, можливо, ми чекали
І моє Ян, і твоє Інь
Одне до одного припали.
Дивлюсь на фото: ти і я,
Здається, ми сто років дружим…
Я ще не твій, ти – не моя,
А фото вже лікує душу.
Ця випадковість справді диво,
Де ми не випадково вдвох,
Ти посміхаєшся щасливо,
І я щасливий, бачить Бог!
Олександр БЕРЕСТЯНИЙ