Музей під вивіскою «Ремонт взуття»

Январь 26 09:01 2012

У взуттєвій майстерні на вулиці Фабричній, 16 у Рівному знайдете… міні-музей. Та в цьому нема ніякої конспірації. Відкриваючи дев’ять років тому свою майстерню, її власник Олександр Ничипорук хотів, щоб відвідувачі відчували тут любов до справи і до людей.

Людина слова

Олександр як вирішив, так і зробив. Таке вже за собою закріпив реноме: якщо береться за якусь роботу, то виконує її бездоганно. На перших порах цей вищий професійний пілотаж підтверджувала й ви­віска: «Ремонт взуття – швидко та якісно». Та скоро скромний господар майстерні власноруч зняв її, бо вважає, що так мають казати про його роботу самі люди. А вони про це й кажуть! Усі клієнти Олександра Ничипорука, з якими мені довелося поспілкуватися, в один голос висловлюють найкращу думку про улюбленого взуттьовика і його роботу, а також про те, який він зразковий сім’янин і люблячий батько дорослої доньки і дідусь щойно народженого внука.

– Як сказав, так і зробить: гарно, добре і вчасно, – такої високої оцінки удостоює майстра від імені колективу по­ліклініки «Північна» маса­жистка Валентина Парай.

– Запитайте будь-кого в окрузі і вам скажуть: «Безвідмовний майстер». І ді­тям, і дорослим – однаково добре взуття відремонтує. Треба, то й раніше прийде на роботу чи довше залишиться, – висловлює також загальні спостереження тамтешній мешканець Василь Смикалов.

Микола Бондарчук возить взуття в ремонт сюди, в район льонокомбінату, з Ювілейного, де проживає. А Вікторія Медов’як, відколи вперше звернулася сюди за порадою знайомих, тепер, щоб здати взуття в ремонт, їздить на Фабричну з автовокзалу. І практично кожен, хто хоча б раз сюди прийшов, із задоволенням приходить знову.

Про себе пан Олександр розповідає, що любить ходити пішки. Ще б пак! Йому не лячно стоптати підошви. Бо навіть найскладнішому ремонту навчився від знаних рівненських майстрів-чоботарів. Та що там ремонту! Влаштувавшись у 1985 році після армії на то­дішню взуттєву фабрику (була така в Рівному на вулиці Котляревського), самотужки виконував замовлення не тільки з ремонту, а й із пошиття взуття. Та головне – з учителем йому пощастило: сам Микола Антонович Кондратчук, іменитий рів­ненський взуттьовик, передав хлопцеві багато професійних секретів. І щоб бути справжнім асом своєї справи, Олександр брався і досі береться за найскладніший ремонт. Про таких, як він, недарма кажуть: діло майстра боїться.

Хобі – колекціонування

Окрім професіоналізму, відвідувачів приваблює відкритість і сердечність майстра. Олександра знають і як цікавого співрозмовника та завзятого колекціонера. Удома він має колекцію порцелянових статуеток і монет. Остання нараховує майже дві тисячі грошових одиниць практично з усіх країн світу.

Експозиції міні-музею у взуттєвій майстерні – окрема тема. Спочатку її власник пробував усі експонати переписати, та це завдання виявилося затяжке. Тож достеменна кількість зібраного невідома. До того ж вона постійно збіль­шується. А по­чалося все само собою.

– Спочатку виставив у майстерні свою колекцію старовини – для інтер’єру, так би мовити, – розповідає Олександр Ничипорук. – Бачив не раз, що так під старовину стилізують кафе, ресторани. То, подумалось, чому б не облаштувати таким чином і свою взуттєву майстерню.

А в хорошої справи завжди знаходяться помічники. Дещо позвозив із рідної хати в селі, як пам’ять про своїх рідних, щось прикупив за символічну плату, а дещо поприносили знайо­мі, бачачи для своїх раритетів гарне застосування. Тож тепер у майстерні-музеї можна споглядати предмети вжитку починаючи з кам’яного віку аж до радянської доби включно.

У кожного експоната своя історія

– Більшість цих речей пов’язані з моїми рідними людьми, і вже тим вони мені дуже дорогі, – розповідає пан Олександр. – Чимало назбиралося й предметів, які відображають історію взуттєвої справи. Тепер, коли стали популярними шкірозамінники і різна гума, деякі інструменти залишились тільки як музейні експонати. Як і післявоєнне взуття з автомобільних шин, привезене із Зарічненського ра­йону. За диковинку тепе­рішнім людям бачити наші поліські постоли і ро­сійські лапті чи лико для них.

Серед старовинних знарядь праці – здебільшого ті, що пов’язані з переробкою льону. Вочевидь, далося взнаки сусідство майстерні з льонокомбінатом. Тут і веретена, прялки, моталки, гребені, рублі, пристрій для виготовлення канатів, і навіть деталі від ткацького верстата, для якого виявилося в цьому міні-музеї замало місця.

Колишній німецький набір інструментів для ремонту шкіряного взуття: амбус, фумель, геленочник...

А що вже всіляких прасок, годинників, самоварів, швейних машинок, сифонів, глечиків, ювілейних медалей, радіоприймачів-«брехунців», статуеток… Віє старовиною від гасових ламп, ліхтарів, ковзанів, плетених кошиків, ступи, дерев’яних ночов, чудернацьких замків і ключиків. Деякі побутові прилади радянської пори ще й досі в робочому стані. Телеграфний ключ, наприклад, арифмометр (прародич калькулятора), фотоапарати різних поколінь, тодішня побутова і радіотехніка…

За потаємними дверцятами – колекція з кількох сотень значків. Це свого роду згадка про сімейні мандри. Як тепер прийнято привозити звідусіль на згадку магнітики на холодильник, так Олександр склав у своїх значках історію сімейних мандрів.

Про всі ці експонати їх господар знає стільки всього, що йому можна працювати екскурсоводом у справжньому музеї. Багато інформації разом із дружиною, медичним статистиком, знаходить в інтернеті. От, розповідає, приніс у майстерню колишнє колесо від воза, то стало цікаво, а як же його виготовляють. І таки знайшов інструкцію. З’ясувалося, непроста то справа, але дуже захоплива.

І взагалі, давно зрозумів, що кожна річ у нашому житті по-своєму важлива, а тим і дорога. Що ж, залишається додати: той, хто дорожить людьми і пов’язаною з ними історією, теж заслуговує на шану і повагу.

Марія КОРНІЙЧУК

write a comment

0 Comments

No Comments Yet!

You can be the one to start a conversation.

Add a Comment

Your data will be safe! Your e-mail address will not be published. Also other data will not be shared with third person.
All fields are required.