Замість рідного батька – три названі

Январь 19 10:49 2012

Цей чоловік із вибіленим, як сніг, волоссям прийшов у редакцію з хорошим настроєм і з нашою газетою, в якій була публікація «Хто сам виростив дерево, той не зламає навіть гілку» про виховання в дітей, котрі відвідують заняття у станції юних натуралістів, бережливого ставлення до природи. Чоловіка вразила стаття, а фото закладу нагадало йому про власне сирітське дитинство, котре проминуло в стінах цієї споруди.

Оригінальний за архітектурою заміський будинок належав колись приватному лікареві Меєру Янкелевичу Сегалу. А після війни в ньому організували інтернат для київських дітей-сиріт, батьки-офіцери яких загинули на фронті.

Не вернувся з війни і батько Михайла Савчука, родина якого мешкала в селі Сестрятин Радивилівського району. Мати померла в дуже ранньому віці. Діти залишилися зі злою мачухою, яка їм добра не бажала. Тому Михайла забрала тітка, а бабусі вже тоді не було. Два старші брати також поневірялися по родичах – пасли худобу, робили всяку роботу, щоб вижити. Одному хтось допоміг влаштуватися на роботу в міліцію, інший оженився й оселився в Рівному. А шестирічний Михайлик без теплого одягу та взуття пас корови в тітки до самих морозів. Дізнавшись про цей дитбудинок, старший брат Василь улаштував його туди як сироту.

– Відтоді й почалося моє щасливе дитинство серед дітей різного віку й добрих вихователів, які замінювали нам рідних, – пригадує Михайло  Федорович. – Я дуже потягнувся до дорослих чоловіків, які працювали в цьому дитбудинку й сердечно до мене ставилися, і подружився з ними. Можу сказати, що рідного батька мені замінили садівник Іван Завала, водій Петро Семенюк і конюх Гордій Гордійчук.

Михайло Федорович через стільки прожитих літ не може забути цих людей, які навчали його добру і навіть таким дорослим життєвим премудростям, як обрати жінку та як вести господарство. Він прислухався до їхніх порад. Хлопець тягнувся до садівника, бо той був тактовний, ввічливий, грамотний і дуже добрий. Вихованцеві інтернату подобалося доглядати за великим садом, який Іван Савич висадив ще при колишньому господареві дому. А коли спорудили тепличку, то Михайло вже з неї не вилазив.

– Я був затятим юннатом, – розповідає чоловік. – Літом доглядав коней і працював із ними на господарському дворі, а взимку виконував різні роботи в теплиці. Ввечері обігрівали її дровами, а вдень доглядали за рослинами. Вирощували такі врожаї огірків, що коли нас, представників від станції юних натуралістів і дитбудинку, повезли на сільськогосподарську виставку в Москву, то мене нагородили золотою медаллю, а згодом ще й годинник у подарунок надіслали.

Три роки життя в дитбудинку й навчання в Рівному були чи не найщасливіші в біографії Михайла Савчука. «Ми були ситі, одягнені, а я ще й у дитбудинку здобув собі непоганий авторитет, – пригадує чоловік. – Мені довіряли привозити продукти, ми продавали з вихователями надлишок вирощених овочів і фруктів на базарі. Одне слово, дорослі мені довіряли й закладали в мені риси справжнього господаря».

Цей досвід знадобився Михайлові Савчуку в житті. Пройшов школу ПТУ в Алчевську, закінчив технікум, а відслуживши в армії, повернувся вже в рідне  йому Рівне. Влаштувався на роботу на «Рівнеазот», де створив сім’ю, отримав квартиру, виховав сина Олександра, який нині мешкає в Санкт-Петербурзі.

А сам  Михайло Федорович із дружиною Валентиною Миколаївною уже на пенсії. Оселилися в невеличкому дачному будиночку в Новоукраїнці. Мало бувають у місті. Пригадуючи набутий у дитбудинку досвід, Михайло Савчук вирощує садовину й городину, тримає індиків і курей, а раніше ще й кізочок мав. Отакий із сільської сироти, який виховувався в дитбудинку, став хороший господар.

Валентина ПОГОНСЬКА

  Article "tagged" as:
  Categories:
write a comment

0 Comments

No Comments Yet!

You can be the one to start a conversation.

Add a Comment

Your data will be safe! Your e-mail address will not be published. Also other data will not be shared with third person.
All fields are required.