Це моє місто…

Январь 18 14:24 2012

Дитинство не забувається. І корінні рівняни, ті, кому трохи за сорок, і усі молодші серед найтепліших спогадів, найяскравіших подій дитинства згадують і вистави в нашому ляльковому театрі.

Історія Рівненського академічного обласного театру ляльок розпочалася навіть не в жовтні 1975 року (тоді для репетицій і зберігання реквізиту трупі, створеній під керівництвом Андрія Семененка, віддали напівпідвал гуртожитку на вулиці Мануїльського, нині – Студентській). На початку 1970-х у на сцені філармонії вже працював невеличкий ляльковий колектив. А до сучасного приміщення лялькарі і їхні ляльки переїхали 1979 року.

З ними тут назавжди прописалася казка. У майстерних і добрих руках акторів ляльки оживають і разом зі своїми маленькими глядачами переносяться у світ, який дітям видається набагато реальнішим, аніж щоденна буденність дорослих.

За 36 років існування Рівненський ляльковий театр записав до свого репертуару понад 150 вистав за творами української і зарубіжної класики та сучасних авторів. Наприкінці 2007 року театр отримав звання академічного. Однак ані така солідна назва, ані довгий список перемог на національних і міжнародних фестивалях не змогли відлякати від театру маленьких глядачів. Діти вірять його ляльковим героям, а ті, усвідомлюючи разом зі своїми акторами відповідальність перед юними душами, стають першими взірцями і порадниками в житті все для нових поколінь рівнян.

…а це в ньому я

– Лялькове мистецтво має набагато кращі засоби для вираження авторської ідеї, ніж будь-яке інше театральне, – вважає директор Рівненського академічного театру ляльок Володимир Данилюк. – Лялька зі сцени може сказати те, чого ніколи не внесеш до вуст людини-актора, який би образ для нього не написали. До того ж сучасна лялькова вистава – це синтетичне мистецтво, живе дійство, в якому сплітаються гра акторів, музика, спів і танець, а не лише сценки над ширмою…

Якби 1983 року хтось передрік випускникові Одеського театрального училища, який приїхав працювати за розподілом у Рівненський облмуз¬драмтеатр, що він колись так вважатиме та ще й стане переконаним лялькарем, Володимир Іванович ніколи б у це не повірив. Студентом він мав добру практику в театрах опери, балету, оперети, драми. Аж ось у 1989 році його запросили на посаду головного адміністратора лялькового.

– Першим спектаклем, який готувала і здавала на моїх очах трупа, був «Морський вовк». Спочатку, дивлячись на творчі муки колег навколо простенького сюжету, не міг і збагнути, як можна таким перейматися. А коли вже з головою занурився у життя театру, почав бачити в кожній деталі мистецтво. Коли воно є, вистава буде цікавою для всіх. А інакше її й ставити не можна: діти приходять до зали з батьками, мусимо й до них «достукатися».

1989 року, коли за спиною мав уже столичний театральний інститут імені Карпенка-Карого, Володимир Данилюк очолив колектив театру і став його художнім керівником. Тож у кожному зі спектаклів, що відбулися на рівненській ляльковій сцені за останні понад 20 років, є й частинка його душі. Та Володимир Іванович не вважає себе постановником.

– Я технар, організатор, адміністратор, – каже він. – Хоча й усі творчі питання зав’язані теж на мені. Думаєте, щось втрачаю? Не повірите, у мене навіть хобі немає. Не потрібне! Думати, турбуватися, уболівати хочеться лише про театр.

Сергій СНІСАРЕНКО

write a comment

0 Comments

No Comments Yet!

You can be the one to start a conversation.

Add a Comment

Your data will be safe! Your e-mail address will not be published. Also other data will not be shared with third person.
All fields are required.