Сумуйте веселіше

Декабрь 28 16:13 2011

У людей свято, а в неї похорон. Була така ситуація в житті, коли вона вперше почула оту фразу «сумуйте веселіше». Ці два дотепні слова потім докорінно змінили життя і тому, хто їх сказав, і тій, яка їх почула.

Їхала на свято – потрапила в біду

Відтоді минуло майже двадцять років. Тетяна приїхала додому в Рівне з Москви 31 грудня 1992 року, щоб зустріти Новий рік разом зі своїм шкільним другом зі старшого класу Борисом. Він попереднього літа, коли Таня проводила вдома канікули, покликав її заміж. Зустрів її на пероні, геть задубілий. Ткнувся в щоку холодним червоним носом і тицьнув до рук таку ж задубілу, як сам, гвоздичку. Він посадив Таню на третій тролейбус, а сам пішов на п’ятий автобус, щоб їхати у свій Північний мікрорайон, домовившись із дівчиною зустрітись увечері біля ялинки.

Таня протерла рукавичкою маленьку відталинку у вікні, розмальованому морозом, і через неї дивилась услід Борисові геть нерозуміючим поглядом: ну що вона знайшла в цьому зіщуленому, зовсім не мужньому хлопцеві.

Із такими думками вона доїхала до центру, а коли ледь випхала на третій поверх рідної «хрущовки» важезну сумку з привезеними на мамине замовлення московськими дефіцитами, то Борис зовсім вискочив їй з голови. Бо вдома була біда.

Мама босоніж стояла в коридорі і сварилася з кимсь по телефону. Вона неуважно обняла дочку, не перестаючи слухати співрозмовника на тому кінці дроту. Отже, Таня, залишивши сумку в коридорі, заглянула до залу. Там їй різонули очі криво встановлена у відрі з піском і ще неприбрана ялинка та гора непрасованої білизни на дивані. До Нового року залишилось менше ніж півдоби, а в квартирі такий розгардіяш. Як це схоже на її маму. Вона могла потратити декілька годин на зачіску і макіяж, бо дозволяла собі вийти за поріг квартири лише бездоганно прибраною, проте зовсім не переймалася порядками, які залишала у квартирі після себе.

Намагаючись випрямити ялинку, Таня стала дослухатись до розмови. Її насторожило слово «морг». Мама настійно радила комусь: «Викличте міліцію, нехай забере його в морг». Зрештою роздратована мати кинула трубку, і Таня з жахом довідалась, що йдеться про Пашу-папашу, як вона завжди жартома називала вітчима.

Паша давно грішив тим, що «закладав за комір». Але він був із того розряду п’яниць, яких горілка робить добрішими. Під градусом він був готовий зняти із себе останню сорочку, і мати цим безсовісно користувалася, виманюючи у п’яного чоловіка те, що він нізащо не віддав би їй тверезим. А Тані й виманювати нічого не треба було. Паша під час запоїв називав її дочурочкою і витрачав останні гроші на гостинці для Тані. Ввалювався до хати п’яним, як чіп, зате обов’язково з торбою цукерок, іграшок і взагалі всього того, що можна було добути в тодішніх голих магазинах.

Одного разу це були десять коробок кукурудзяних паличок, які Паша-папаша розгубив по сходах під’їзду, а потім з годину повзав тими сходами, збираючи пачки докупи, щоб потішити свою «дочурочку».

Коли Таня їхала до Москви на навчання, Паша на пероні неприховано плакав і квилив: «На кого ж ти мене покидаєш, зозулько, дочурочко наша?» Він наче відчував, що сім’я з від’їздом падчерки розвалиться.

Так воно й сталося. Таня не застала вітчима удома вже першої своєї студентської зими, коли приїхала додому після сесії. Мати розповіла, що він «пішов до такої ж алкашки, як сам», і з усього було видно, що не надто тим переймалася, бо в неї вже розкручувався новий роман. Доки Таня вчилася в університеті, мама поміняла трьох кавалерів, і того 31 грудня, коли в хаті прозвучало слово «морг», вона збиралась їхати у Клевань, щоб зустрічати Новий рік із четвертим.

Навіщо вмирати на новий рік?

Коли телефон задзвонив знову, мати не стала брати трубку, тож відповісти на дзвінок мусила Таня. У телефонній трубці вона почула дуже сердитий чоловічий голос. Телефонував брат тієї «алкашки». Таня нічого не знала про обставини останніх днів життя Паші, то він її просвітив. Виявляється, «алкашка», котру звали Вірою, вже другий місяць лікувалася в тубсанаторії під Одесою, а тим часом її син викинув Пашу з материної квартири. Отже, Віра вблагала свого брата Василя, щоб той впустив Пашу пожити до своєї літньої кухні. Паша там і жив. Він допомагав своєму неофіційному швагрові по господарству, а за це час від часу отримував «підкормку». Але 31 грудня Василь знайшов свого непроханого квартиранта в його тимчасовому помешканні мертвим.

Василь наполягав, щоб Пашу забрала його офіційна дружина, адже в паспорті покійного досі не був анульований шлюб з Таниною матір’ю. До Василя мали прийти гості, то як же їм святкувати новий рік, коли поруч лежить труп?

Морг цей труп забирати не хоче. У цьому Таня переконалась, коли після розмови з Василем потелефонувала туди сама. По-перше, Пашине тіло – не кримінальне, біля нього вже побувала міліція, яка зробила такий висновок. По-друге, помер Паша не в лікарні, а вдома. А по-третє, для чого помирати в свято, коли люди вихідні? Приблизно так поговорили з Танею про перспективи прилаштування покійного в морг до кінця свят.

Доки Таня вела ці переговори, мати зібралась і чкурнула з хати до свого кавалера в Клевань, залишивши вдома неприбрану ялинку, непрасовану білизну та невирішену проблему з Пашиним похороном. Отже, Таня залишилася з цією проблемою сам на сам.

Далі у неї були дуже важкі дві доби. Якби це не трапився Олексій, то Таня не знає, як усе й пережила б та осилила. А трапився він тому, що Василь згадав, що в його сусіда по вулиці є напіввантажний «рафик», яким можна перевезти тіло.

Це тіло Василь загорнув у якусь стару ковдру і сам заніс до машини на плечі, наче куль соломи. А далі він із полегшенням захлопнув двері машини і потер руки від задоволення, що сплавив проблему на Танині плечі.

Дівчина їхала поруч із покійним віт­чимом, заледеніла й паралізована від страху та відчаю. Коли вони зупинилися біля під’їзду, вона подивилася на водія очима, повними сліз, як побита собака, котра не знає, де їй шукати порятунок. Олексій потім розповідав, що саме в той момент закохався і безповоротно зрозумів, що для цієї дівчини він зробить усе, що б вона не захотіла.

Але в той момент він тільки підбадьорююче поплескав її по плечу і сказав: «Сумуйте веселіше».

І Тетяні відлягло від душі. Олексій сам заніс покійного до квартири, а потім потелефонував своїм бабуні та тітці, щоб розпитати, що треба робити. Керуючись вказівками старших, вони удвох все, що треба, зробили. Виходили необхідні документи, купили домовину, хрест і все інше, що треба для проводів людини на той світ. За тими клопотами Таня забула про Бориса, який чекав її біля ялинки, а Олексій пропустив новорічне побачення зі своєю дівчиною. Новорічну ніч Таня з Олексієм провели з покійним. Паша-папаша при світлі свічок лежав наряджений бабунею з першого поверху в залі під тією голою кривою ялинкою, а вони удвох на кухні випили шампанського, розслабились і наїлися досхочу московських делікатесів. Коли та бабуня під ранок привела до покійного свою приятельку, щоб почитала над Пашею псалтир, вони навіть сходили до ялинки.

Як у фільмі «З легкою парою!»

На серці в Тані було ще сумно, але вже спокійно. Першого числа, коли люди попрокидалися після новорічної ночі, Таня обдзвонила тих Пашиних далеких родичів і знайомих, яких згадала, то вже до полудня другого січня, коли за вітчимом приїхав катафалк, біля узголів’я покійного з’явилась купка віночків, а на стільцях довкола домовини сиділи негустими рядочками співчуваючі. Мати, яка приїхала додому ввечері першого, підключилась до тих клопотів і навіть розщедрилася на поминки в кафе.

Після поминок їм треба було йти в різні боки: Тетяні – до центру, а Олексієві – в бік льонокомбінату. Але він, відійшовши на кілька кроків, повернувся назад, наздогнав Таню з матір’ю і вигадав привід, щоб піти з ними. Приводом були пальчатки, які він начебто забув у їхній квартирі та які після години активних пошуків знайшлися в кишені Олексієвої куртки.

По телевізору тим часом почали показувати «З легкою парою», і вони всадовили Альошу дивитися фільм, заодно пити чай. Коли фільм закінчився і Таня пішла проводити хлопця, він сказав, що так само, як щойно М’ягков у фільмі, шукає привід, щоб від неї не йти.

Весілля у них було рівно через рік. 31 грудня розписалися, а в новорічну ніч їм кричали «гірко».

Людмила МОШНЯГА

  Article "tagged" as:
  Categories:
write a comment

0 Comments

No Comments Yet!

You can be the one to start a conversation.

Add a Comment

Your data will be safe! Your e-mail address will not be published. Also other data will not be shared with third person.
All fields are required.