Чому наша влада воює з дітьми війни?

Декабрь 08 14:00 2011

На адресу «Семи днів» надійшов лист, сповнений болю й обурення. 79-річний пенсіонер порушує питання про соціальну справедливість, про вдячність суспільства людям, за долями яких написана новітня історія держави. Що чоловік сподівається почути у відповідь? Адже більшість його запитань не просто риторичні: це запитання-звинувачення. Ми вирішили помістити цей лист у газеті практично без редакційної правки.

Шановна Редакціє!

Я народився 1932 року – ровесник голодомору і геноциду. Пережив війну, яка забрала у мене дитинство, пам’ятаю всі жахи, що відбувалися у наших краях. Після війни пізнав «радощі» комуно-фашистської системи, режиму, який забрав, замордував моїх батьків лише за те, що вони хотіли жити у власній країні.

Нас, тих, хто пам’ятає ті трагічні події, залишились одиниці. Мені й моїм сестрам комуністичний «рай» ніколи не здаватиметься медом. Все життя нам доводилося боротися з бідністю та недоїданням.

Ми дожили до незалежності, але навіть не сподівалися, що залишимося в тому ж ганебному статусі злидарів. Тільки воюємо тепер із проявами «піклування» своєї влади. Нічого не змінилося, лише фігурки. Чим більше говорять про тотальну корупцію, тим цупкіше вона, мов павутиння, обволікає життя.

Хто ж приніс цю хворобу в українське суспільство? Може, пенсіонери і бідні? Може, ті, хто копирсається у смітниках і доїдає залишки харчів, які викинули «слуги народу»? А скільки стало безробітних. Хіба нам нічого виробляти? Є, та наша влада – «патріотична». Вона замовляє за кордоном контейнери по 800 євро та завозить їх в Україну. Для цього є гроші!

У нас дуже багато пільг, і складно зрозуміти, хто й за що їх отримує. Мені вдалося зробити аналіз пільговиків тільки в своєму під’їзді, і я зрозумів, чому в нас така дорожнеча.

Та нам, дітям війни, не дають навіть тих копійок, які передбачені в законі, який прийняла Верховна Рада. А пан Азаров тепер відміняє навіть те, що не платили. Багато людей виборювали свої законні гроші в судах. Але що це за народна влада, якщо з нею потрібно судитися?

Чому наша влада воює з дітьми війни? Виходить, війна для тих, хто пережив те страхіття, не закінчилася? То чи доживе до миру й спокою хоч один із нас?..

Цей лист відкритий. Він адресований не лише до вашого часопису. Я звертаюся й до людей, які боролися за свободу, й до тих, хто про неї так багато говорить. Дайте нам нарешті не розмови, а реальні справи.

Василь ГУМЕНЮК, пенсіонер

  Article "tagged" as:
  Categories:
write a comment

0 Comments

No Comments Yet!

You can be the one to start a conversation.

Add a Comment

Your data will be safe! Your e-mail address will not be published. Also other data will not be shared with third person.
All fields are required.