Чим пізніше, тим менше надії

Декабрь 01 11:36 2011

У разі пізнього виявлення онкологічних хвороб подолати їх складно чи й узагалі неможливо, хай навіть те обладнання буде з чистого золота. Про це ми говорили із завідувачем проктоурологічного відділення обласного онкодиспансеру, доктором медичних наук Віктором Жильчуком.

– Вікторе Євгеновичу, ваше відділення створене не так давно. Яка була потреба виділяти хірургію прямої кишки та сечовидільної системи в окреме відділення?

– Потреба була. Адже так званий колоректальний рак, тобто пухлини товстого кишківника і прямої кишки, – на другому місці за частотою захворюваності після раку молочної залози у жінок і раку легень – у чоловіків, а сечовидільної системи – нирок, сечового міхура, передміхурової залози – за темпами зростання ви­йшли на перше місце.

– Я про це вперше чую. Хоча про рак молочної залози говорять дуже багато. І навіть знаю, що на державному рівні є програма боротьби з раком молочної залози і навіть, здається, Міжнародний день боротьби з раком молочної залози.

– Справді є. І, можливо, саме завдяки тому статистика подолання раку молочної залози набагато оптимістичніша, ніж того раку, з яким борюсь я. В Україні в останні роки виявляють плюс-мінус шістнадцять тисяч випадків раку молочної залози. Вісім тисяч жінок щороку від цієї хвороби вмирають. А статистика раку прямої кишки більш загрозлива – сім тисяч смертей на десять тисяч випадків щороку.

– В чому ж причина такої невтішної статистики?

– Основна проблема колоректального раку полягає в тому, що практично відсутня рання його діагностика. А все тому, що в нас немає системи профілактичних оглядів. Якщо пропаганда мамографії ведеться, то й результат є. А пряма кишка із цієї системи випадає.

– Ну, жінка практично до жодного лікаря не потрапить, якщо не принесе «візу» гінеколога про огляд. Так само примусово перевіряють легені, проходячи щороку флюорографію. А про обов’язковий огляд у проктолога чути не доводилось.

– Бо цього нема. Колись огляд прямої кишки був обов’язковим для кожного, хто потрапляв у стаціонар. Та й тепер це передбачено відповідними нормативними документами Міністерства охорони здоров’я. Але в документах одне, а на ділі – інше. Спитайте у людей в Рівному, що вони знають про обстеження прямої кишки. А нічого! Хоча ендоскопічне обстеження вкрай потрібне.

– Мабуть, люди уникають цього тому, що це дуже інтимна сфера. Не кожен може без комплексів навіть лікареві показати свою «західну півкулю».

– Це також стримуючий фактор. Нерідко мені доводиться чути від пацієнтів, що лікарі практично без оглядів призначають їм лікування. «Лікарю, в мене там болить» чи «В мене там кровить». «Це у вас геморой» чи «Це анальна тріщина», – каже лікар і призначає лікування геморою чи тріщини, не заглядаючи в інтимне місце. Ось таким чином три чверті наших пацієнтів випадають із поля зору саме на тій стадії, коли їх можна було б ефективно полікувати від колоректального раку і врятувати їм життя.

Не просто гроші, а дуже великі гроші вклали в останні роки в наш онкодиспансер, оснастивши його найпередовішим, яке тільки є в галузі онкології, обладнанням. Проте в місцевій статистиці смертності від раку це практично нічого не змінило, бо все інше в нашій медицині залишилося там, де й було – рання діагностика раку в нас практично відсутня.

– Як із цим боротися?

– У нас в лікарні і в поліклініці огляд прямої та ободової кишки обов’язковий. У наших планах є й відкриття анонімного кабінету для огляду прямої кишки. Але щоб така діагностика була дієвою, одного онкодиспансеру мало. Потрібна мережа кабінетів для огляду прямої кишки. Приватники, які швидко реагують на прогалини в офіційній медицині, на цю чомусь не зреагували.

Крім того, важливо відлагодити систему скринінгу чи, кажучи простіше, просіювання населення з метою раннього виявлення патологій. Ця програма – медико-соціальна. Вона ефективна у країнах, де відпрацьовані й діють медичні та соціальні стандарти, де забезпечено високий рівень життя.

Скринінг – це багатоетапна програма, завдяки якій шляхом  багаторічного спостереження за пацієн­тами, бесід із ними, анкетування, проведення спеціальних методів діагностики зрештою «віджимають» ту групу людей, яких відносять до так званої групи ризику. Причини можуть бути найрізноманітніші – генетика, цукровий діабет, серцево-судинні, онкологічні захворювання. Онкологія висіється на такому ситі обов’язково. Але такі програми розраховані не на рік-два. Потрібен довгий час і великі кошти, щоб налагодити систему ефективного скринінгу.

– А поки його немає, що нам залишається робити?

– Опуститися на землю і адаптуватися до реалій. По-перше, людям треба вкласти в голови переконання, що вони мають самі себе рятувати. Треба йти в анонімні чи не анонімні (які вже є!) кабінети і наполягати, щоб там оглянули їхні інтимні місця.

– А що повинне насторожити і змусити звернутися до лікаря задля такого обстеження?

– Насторожити мають не кро­в’яні виділення, не біль і не різке похудання, бо це вже пізні прояви раку, а відчуття внутрішнього дискомфорту, неповне випорожнення чи неодноетапність випорожнення. Словом, відчули дискомфорт – бігом до лікаря.

– О, з нашими людьми так не буває. Вони терплять до останнього.

– Тому серед наших пацієнтів три чверті – це люди, які мають і місцеве поширення ракового процесу, і метастази, які пішли в печінку.

– Тобто безнадійні?

– Коли йдеться про метастатичне ураження печінки, то боротись із цим справді архіскладно. Але поки до цього не дійшло, ми можемо ефективно боротися з колоректальним раком і маємо для цього необхідне обладнання та відпрацьовані методики. Тому наша мета – домогтися, аби максимальна кількість пацієнтів потрапляла до нас із початковими формами раку.

– Я знаю декількох людей, які мали рак прямої кишки, перенесли операції і залишилися жити. Однак вони потерпають від наслідків таких операцій. Жити з трубкою в животі, через яку проходить випорожнення, – непросто, погодьтеся?

– Це психологічний бар’єр, здолати який справді непросто. Деякі хворі свідомо відмовляються від операції, коли немає іншого шляху, ніж видалення прямої кишки з виведенням на передню черевну стінку протиприродного ануса. Ми розуміємо, що людей відлякує сам статус, якого вони набувають під час таких операцій, тому доктрина нашого відділення – органозберігаючі операції. Важливо, щоб людина не просто залишилася жити, а щоб після операції їй було забезпечено повну соціальну реабілітацію та щоб ця операція не призвела до інвалідизації. Ми працюємо в цьому напрямі й маємо відпрацьовані технології черевно-анальних резекцій зі зберіганням замикаючого апарату кишки, який забезпечує природне випорожнення.

Крім того ми повели й досить успішний хірургічний наступ на метастази в печінку. З цією метою в нашому диспансері відпрацьовано технології високочастотного зварювання біологічних тканин, які розроблено в інституті імені Є. Патона НАН України. Техніка електрозварювання забезпечує безкровність оперативних втручань, що неможливо у разі звичайної операції зі скальпелем. Такі технології використовуються під час операцій на печінці, і ми започаткували їх одними з перших в Україні.

– Але маючи такі передові технології, ми все ж зберігаємо високі показники смертності. Як ми виглядаємо в цьому плані на тлі інших держав?

– Якщо порівнювати з країнами Західної Європи чи Північної Америки, то там співвідношення кіль­кості померлих до року до всіх виявлених хворих на рак становить 25 відсотків. Коли ж ідеться про хворих на колоректальний рак, то цей показник – 40 відсотків. Це нині ідеальне співвідношення. У світі такий показник в останні роки коливається на рівні 50 відсотків, а в нас в Україні – 70. Це об’єктивний показник надання людям допомоги в цій сфері. На жаль.

Компетентний коментар

Григорій Максим’як, головний лікар Рівненського обласного онкологічного диспансеру:

– В онкології ключовими проблемами є рак молочної залози і прямої кишки, які мають стійку тенденцію до зростання і щодо яких немає перспектив зменшення. Лікування раку прямої кишки – особливо складне. Це важкі, тривалі, інвалідизуючі операції. Разом з тим це саме той випадок, коли хворобу можна виявити на ранній стадії. Адже 80 відсотків цього раку виявляється пальцями. Якби всі хворі проходили пальцеве дослідження, ми б зняли проблему.

Головна ж проблема онкології полягає не стільки в лікуванні, скільки у стадії виявлення хвороби. Чим раніше, тим більше шансів. Так, ми нарешті маємо хороший онкодиспансер, сучасне обладнання, в яке вкладено десятки мільйонів гривень. Але усе це гроші на вітер, і воно нічого не дасть, доки не буде первинної ланки, яка б забезпечила виявлення раку на ранній стадії. Навіщо цей диспансер і це обладнання, коли в людей немає відповідальності чи страху за своє здоров’я?

Із вікон мого кабінету добре проглядається під’їзд до онкодиспансеру. Переважно наших хворих завозять сюди на каталці. Я бачу чергову каталку і кажу собі: «Так, це наш хворий». І ніяк не можна вкласти людям в голови, що краще приходити в лікарню своїми ногами. До речі, найбільше хворих у нас буває пізньої осені. Переважно це люди із запущеними формами раку. Питаю в них, чому не прийшли раніше. «Треба було викопати картоплю», – кажуть. Питається, навіщо тобі та картопля, якщо ти помреш, бо, копаючи її, дотягнув до останнього і запустив хворобу?

Коли йдеться про автомобіль, то періодично проходимо техогляд, щоб машина їздила, не ламалася, щоб потім не витрачатися на дорогі ремонти. А ми самі? Чому б не пройти огляд вчасно? Навіть з фінансової точки зору це вигідно. На початковій стадії – це невелика операція та й по всьому. А вже коли доводиться крім операції підключати променеву, хіміотерапію – це в рази дорожче притому, що ймовірність позитивного результату в рази менша.

Якби не було проблеми, хто б робив це відділення колоректальних раків. Але проблема є. І ми навчилися з нею боротися. Ввели зварювальні технології, органо­зберігаючі операції. Наші хірурги тепер зайняті не просто питанням, як зберегти хворому життя, а і як забезпечити якість цього життя. І ось коли в нас з’явилися такі можливості, якраз найбільше й стала дошкуляти проблема санітарної безграмотності людей, котрі самі себе не бережуть…

Спілкувалась Людмила МОШНЯГА

write a comment

3 комментария

  1. Декабрь 05, 10:35 #1 ВВС

    А ви не думали, що люди бояться до вас іти того, що хабарі не знають де брать. До вас же тільки попади, обдерете, як липку.

    Reply to this comment
  2. Декабрь 05, 10:38 #2 Солідарний

    Да, хабарі там такі, що держись. Моїй сестрі робили операцію, то зразу попередили, що за кожну повну чи неповну годину операції хірургу треба дати тисячу гривень. Де ще в нас є таке, щоб людині за годину роботи платили тисячу гривень? Але ж ця людина й зарплату получає!!!!!!!!!!!!

    Reply to this comment
  3. Декабрь 05, 18:10 #3 Ніколай

    А дехто з головлікарів каже, що вперше чує про гроші…..

    Reply to this comment

Add a Comment

Your data will be safe! Your e-mail address will not be published. Also other data will not be shared with third person.
All fields are required.