Народитися в один день з країною і бути її ровесником – місія дуже відповідальна. Адже треба тримати марку. Не може-бо ровесник незалежності підвести свою країну і відстати від неї в розвитку. Хто кого підвів чи не підвів, хто як за ці 20 років виріс і чого досяг, це наші кореспонденти з’ясовували напередодні 20-річного ювілею України у тих мешканців нашого міста, які є ровесниками незалежності, адже народилися так само, як і незалежна Україна, 24 серпня 1991 року.

Оленка Панчук стане матір’ю у своє 20-річчя

У народі кажуть: найкрасивіша жінка – закохана і вагітна. З такою красунею та надзвичайно щасливою жін­кою Оленою Панчук – ровесницею незалежності України – мені випала доля поспілкуватися напередодні національного свята. Гормонів щастя ця жінка випромінювала стільки, що, здавалося, вони можуть заповнити весь світ.

А почалося це щастя, на  думку Оленки, з дня її народження, яке випало на 24 серпня 1991 року. Тоді маленьку крихітку вже в пологовому будинку вітали не лише батьки, але й голова Рівненської обласної організації Народного Руху України Валентин Королюк, який назвався її симво­лічним хрещеним батьком. Про ровесників незалежності писали місцеві газети. Як це приємно, Оленка зрозуміла, коли підросла. Адже щороку на день народження її вітали не лише рідні, родичі й подруги, але й від Народного Руху України, міської влади, Спілки жінок Рівненщини. Серед подарунків були фотоапарат, проплачений перший семестр уроків гри на фортепіано. Коли навчалася у Рівненському  професійному ліцеї на оператора комп’ютерної верстки, то практику проходила в організації Народного Руху України.

Оленка закінчувала середню школу №10 у Рівному й серед однокласників обрала майбутнього чоловіка. Чотири роки дружили з Ігорем Зінов’євим, рік прожили у цивільному шлюбі, а цього літа відсвяткували весілля, й уже наприкінці вересня – на початку жовтня молоде подружжя чекає первістка. «Ми свої стосунки, кохання добре перевірили на міцність і тепер щасливі, – розповіла Оленка. – Я планую народжувати дитину в пологовому будинку №2, а поруч буде мій коханий чоловік. Усі наші помисли спрямовані на те, щоб дитина народилася здоровою. Буде це дівчинка чи хлопчик, ми ще не знаємо, але Ігор мріє про доньку».

Оленка з любов’ю розпо­віла про свою дружну родину. Батько – підприємець, має гектар землі в селі Озеряни, де гуртом вирощують городину, й торгують нею на базарі. Цього року заклали навіть баштанник, де дозріли смачні кавуни та дині. Мати – продавець. А всім порадниця й хороша помічниця пенсіонерка-бабуся Ганна Едуардівна. Вона щиро радіє за онуку, ретельно зберігає всі публікації про ровесницю Незалежності. Є в Оленки молодша сестричка Таня, яка здобула спеціальність кравця-вишивальниці в ліцеї сфери побуту і вже має своїх клієнтів. Чоловік Ігор забезпечує сім’ю заробітками на євроремонтах і навчається в автотранспортному технікумі на відділенні «Міжнародні перевезення». Живе молоде подружжя з батьками Оленки, але тим часом ремонтують квартиру в матері чоловіка, то згодом переїдуть туди. Оленка зауважила, що її свекруха дуже добра, й разом їм буде комфортно на більшій площі. Подружилася вона і з сестричкою Ігоря.

Усі свої двадцять років Олена  росла і шукала себе в різних сферах разом із незалежною нашою державою. Після закінчення ліцею не змогла знайти роботу, й опинилася на обліку в центрі зайнятості. Тепер вона в декретній відпустці, але пробує свої сили в перукарській справі, у флористиці, створюючи ікебани, бутоньєрки на весілля. «Хочу за цей вільний час розкрити в собі більше талантів і можливостей, щоб передалися майбутній дитині, – розповідала мені Оленка і водночас із гордістю натякнула на символічний збіг обставин, що в рік 20-річчя Незалежності вона народить доньку чи сина. – Я щаслива, що так гарно складається моє життя».

Валентина ПОГОНСЬКА

Дмитро Флейчук: «Ми з Україною – двійнята, одне без одного не можемо!»

Вони народилися в один день, 24 серпня 1991 року. Вони молоді, але вже досить міцно стали на ноги: 20 років – це саме вік, коли потрібно сміливо вибудовувати найамбітніші плани. У них ще все попереду, але багато й відбулося. Вони – це Дмитро Флейчук і незалежна українська держава. Я попросив Дмитра розповісти про перші найбільш значні та яскраві віхи його життя. Що з того вийшло, судити вам.

– Я закінчив технічний коледж, – похвалився ровесник незалежності. – Студентські роки – бурхливі, легковажні. Але перші «дорослі» друзі з’явилися саме в коледжі. Зустрів і дівчину своєї мрії. Вже два роки ми з Іриною разом завжди: гуляємо містом, спілкуємося з друзями, відпочиваємо, подорожуємо. Були в Єгипті, на Закарпатті. Майже щодня катаємося з коханою автівкою – у справах чи й просто так: люблю машину, люблю швидкість, люблю наші вулиці!

Ой, мало не забув: вже два роки минуло, як отримав права. Менше ніж через місяць дядько подарував мені «дев’ятку». Це було «В-А-У!» Але машина моєї мрії – БМВ М-5 – сила, комфорт, спорт, статус і краса. Тільки треба ще на неї заробити.

За рік після коледжу встиг попрацювати у двох фірмах торговим представником. Робота дала досвід: як потрібно заробляти, як спілкуватися з людьми, як поводитися з грішми. А ще зрозумів, наскільки важливо, коли на роботі хороший, дружний колектив. Згадую, як не хотілося розходитись додому, й увечері ми ще кудись ходили разом… На літо розрахувався, хочеться більше бути з Іриною. Усіх грошей не заробиш. Побували на Закарпатті, на озерах, на дачі. Злітаємо ще до моря, а тоді знову до праці.

Відкрити власну справу? Бажання є, немає за що. Але потрібно й до цього дорости. Плануємо одружитися, народити дітей, збудувати будинок. Не в столиці, не в Лос-Анджелесі, а десь тут, побіля Рівного. Хоч у нас в Україні, кажуть, погано, але все своє, рідне. До того ж ми з Україною – двійнята!

Записав
Сергій СНІСАРЕНКО

Надія Муха: «Своїй ровесниці Україні бажаю процвітання»

Її день народження щороку припадає на вихідний. І щоразу рівнянка Надія Муха святкує новий рік свого життя разом із усією державою. Бо і вона, і незалежна Україна народилися в один день – 24 серпня 1991 року.

Дівчина розповідає, що раніше ця спорідненість відчувалась особливо. Адже до досягнення 16-річного віку щороку вона та ще кілька ровесників незалежності були дійовими особами на загальноміських урочистостях. Їх вітали, про них писали і знімали сюжети, їм дарували подарунки. Деякі з них запа­м’яталися більше. Наприклад, коли виповнилося сім років, усі маленькі рівняни, що народилися в один день із Україною, отримали шкільну форму з рук тодішнього міського голови Рівного Віктора Чайки. На 10-річчя всіх ровесників Незалежності з області возили на триденну екскурсію до Києва. Надя з приємністю згадує ту поїздку. А на повноліття їм урочисто вручали паспорти на майдані Незалежності.

Тепер же, коли діти виросли, кожен живе звичним життям, як і мільйони інших молодих українців.

Надія Муха працює і навчається. Розповідає, що, закінчивши 9 класів, вчилася на кравця-вишивальницю. Після закінчення ліцею вирішила здобути вищу освіту. Вступила до Рівненського гуманітарного університету на спеціальність «прикладна психологія і дошкільна освіта», влаштувалася на роботу в один із торгових центрів. Надя працювала продавцем у магазині жіночого одягу. Робота її зацікавила, адже поєднувала спілкування з людьми і певну творчість. А ще дівчина отримала тут можливість розвиватися: постій­но вчилася на тренінгах і курсах. Тож за кілька років «виросла» з продавця в адмі­ністратора магазину.

А знання, отримані в університеті, їй теж обов’язково стануть у пригоді, переконана дівчина. Адже сама колись стане мамою. Тепер ще й сестра вагітна і невдовзі народить малюка.

У вільний від роботи час Надія любить зустрічатися з друзями, а ще іноді, коли є натхнення і настрій, шиє щось для себе чи близьких.

Напередодні дня народження Надя – в гарному настрої, сповнена енергії і юнацького оптимізму. Своїй державі та іншим ровесникам бажає процвітання і сподівається, що доля буде до них прихильною.

Наталія НИРКОВА