Жулинський Микола Григорович

Август 16 11:46 2011

Жулинський Микола Григорович – літературознавець, критик, член Національної академії наук України.

Народився 25 серпня 1940 р. у с. Новосілки Демидівського району Рівненської області.

Батько – Жулинський Григорій Лук’янович. Мати – Жулинська Серафима Григорівна. Дружина –Жулинська Галина Степанівна, голова правління кредитної спілки «Турбота», голова Київської організації. Має доньку Олесю. Освіта вища, закінчив Дубнівське педагогічне училище (1962 р.), факультет журналістики Київського університету ім. Т.Г. Шевченка (1968 р.), аспірантуру Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка (1971 р.). Захистив кандидатську дисертацію на тему: «До питання про історичний оптимізм радянської літератури» (1972 р.). Захистив докторську дисертацію на тему: «Художня концепція людини і проблема характеру в сучасній радянській літературі» (1981 р.). Доктор філологічних наук. Професор, академік НАНУ (відділення української літератури, мови та мистецтвознавства, з 1992 р.). Працював учителем восьмирічної школи (с. Озерськ Дубровицького району Рівненської області, 1960 р.), робітником промкомбінату Волинського облжитлопостачторгу (1962 р.), підсобним робітником, слюсарем Луцького електроапаратного заводу (1963 р.), трубозгинальником Ленінградського суднобудівного заводу (1965 р.). Був аспірантом, молодшим науковим співробітником, науковим секретарем (1968 р.), заступником директора з наукової роботи (1978 р.), директором Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАНУ (1991 р.), головою наглядової ради Інституту державного управління і самоврядування (1992 р.), державним радником України з питань гуманітарної політики, головою колегії Державної думи України (1992 р.), віце-прем’єр-міністром України з питань гуманітарної політики (1992–1994 рр.), членом президії Ради, секретарем Спілки письменників України (з 1998 р.), президентом Ліги страхових організацій, заступником голови правління Товариства дружби з українцями за кордоном «Україна», членом Української всесвітньої координаційної ради (до 1996 р.). Один з ініціаторів створення Міжнародної асоціації україністів (1989 р.). Член-кореспондент АНУ (1990 р.). Із 1996 р. – член Ради з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України, член Комітету з Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка. З 1997 р. – член президії Національної ради Конгресу української інтелігенції, президент фонду Марії Приймаченко. З 1999 р. – віце-прем’єр-міністр України, голова Ради з питань мовної політики при Президентові України. З 2000 р. – голова Урядового комітету соціального та гуманітарного розвитку, директор Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАНУ, перший заступник голови ЛПУ, голова Національної координаційної ради з питань запобігання захворюванню на СНІД при КМ України, голова міжвідомчої комісії з координації напрямів реформування системи соціального захисту населення, голова міжвідомчої комісії з проблем «нацистського золота» та компенсаційних виплат жертвам нацизму, голова спостережної ради Українського національного фонду «Взаєморозуміння і примирення», голова Міжвідомчої комісії з координації дій щодо виконання конвенції ООН про права дитини, Всесвітньої декларації про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей та Національної програми «Діти України», голова ради з питань виставкової діяльності в Україні, голова наглядової ради Національного палацу «Україна», голова Національної ради з туризму, голова Національної координаційної ради боротьби з наркоманією при КМ України, голова наглядової ради Національного заповідника «Софія Київська», голова Міжгалузевої ради з професійно-технічної освіти, голова Державної комісії з підготовки та проведення конкурсу на кращий текст Державного гімну України, голова постійно діючого оргкомітету з підготовки та проведення загальнодержавного огляду меценатства та спонсорства, голова комісії з питань гуманітарної допомоги при КМ України, голова Всеукраїнської координаційної ради з питань розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян, член комісії з питань відтворення видатних пам’яток історії та культури при Президентові України, член групи «Конституційний центр». Критик, літературознавець. Автор книг: «Пафос життєствердження» (1974 р.), «Людина як міра часу» (1979 р.) «Человек в литературе» (1983 р.), «Наближення» (1986 р.), «Із забуття – в безсмертя» (1991 р.), понад 500 статей, оглядів, рецензій. Член редколегії журналів «Київ», «Київська старовина», «Слово і час». Очолював редколегію Зводу пам’яток історії та культури України. Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (1997 р.), лауреат Республіканської премії О. Білецького в галузі літературно-художньої критики (1978 р.), лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка за книгу «Із забуття – в безсмертя» (1991 р.), премії Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів (1994 р.). У 1993 р. Світовий конгрес вільних українців відзначив М. Жулинського найвищою нагородою закордонних українців – медаллю Святого Володимира за видатний внесок у наукову і політичну діяльність. Вільно володіє російською, польською та німецькою мовами. Захоплення: теніс, волейбол, читання книг.

  Article "tagged" as:
  Categories:
write a comment

0 Comments

No Comments Yet!

You can be the one to start a conversation.

Add a Comment

Your data will be safe! Your e-mail address will not be published. Also other data will not be shared with third person.
All fields are required.