Мудра гра — друге життя рівнянина Юрія Щупака

Июль 21 17:43 2011

Кандидат у майстри спорту із шахів Юрій Щупак.

Мудра гра, яка дає можливість вирішувати задачі не тільки на шахівниці, а й у житті. Так каже про шахи їхній великий фанат рівненський пенсіонер Юрій Щупак, для якого ця гра – друге життя.

Кандидата у майстри спорту, неодноразового чемпіона області Юрія Щупака на Рівненщині знають не лише як шахіста. З 1959-го й аж до початку 2000-х років ім’я цього спортивного журналіста не сходило зі шпальт обласних, районних і центральних українських газет. Розмова з колегою-ветераном могла б тривати до нескінченності, тож ми наперед домовилися: напередодні Міжнародного дня шахів – тільки про спорт.

Фото 1970-х рр.– У 1945 році (мені тоді виповнилося 10), у наше село Джулинка, що на Вінниччині, повернувся з Японської війни наш сусід, капітан І рангу. Мене заворожила небачена гра, яку він привіз у село. Я годинами дивився, як він грав у шахи із сином – моїм однолітком. Сам збагнув усі ходи, а потім оволодів і першими премудростями. Вже 1949-го став чемпіоном школи. Лише тоді мати подарувала мені власну дошку з фігурами. Вона навіть спеціально їздила по них на Кіровоградщину, бо в районному магазині в Джулинці шахів не було. Подарунок виявився доленосним – із шахами я пройшов через усе життя.
– Юрію Порфировичу, а хто, крім того капітана, вчив вас шаховим премудростям?
– На журфаці університету імені Шевченка, як шахіст, я потрапив у добрі руки. Моїми першими наставниками стали відомі тоді майстри, блискучі шахові оглядачі Юхим Лазарєв (згодом він став тренером української збірної), і чемпіон Києва Юрій Ніколаєвський. Тоді ще професія і захоплення шахами допомагали одне одному, а не вступали в конфлікт.
– Невже могло бути й таке?
– Із 1959 року, вже коли працював у пресі на Рівненщині, я почав активно брати участь у змаганнях. 1963 року захищав честь області на командному чемпіонаті України, а 1969-го першим із рівненських шахістів на чемпіонаті профспілок України виконав норму кандидата в майстри спорту. До речі, там пощастило зустрітися з гросмейстером Леонідом Штейном, неодноразовим чемпіоном СРСР. Він переміг, але дав мені особистий урок шахів. Це – як урок життя, після якого починаєш розуміти і сприймати по-іншому багато речей. Того ж року вперше став чемпіоном області. Ось тоді й виникла дилема: стати професійним шахістом або продовжувати кар’єру в пресі. Професійного спорту тоді ще офіційно не існувало, а я вже був одружений, мав двох маленьких дітей і тільки-но отримав квартиру. Постійні змагання, спортивні турне тяжко було б поєднати з турботою про сім’ю. І журналістика взяла гору.

Сеанс одночасної гри міжнародного майстра спорту москвича Віктора Люблінського з вісьмома найсильнішими шахістами Рівненщини. Майстер розмірковує над ходом біля дошки Юрія Щупака. 1980-ті рокив.

– А ви ж казали, що шахів не полишали ані на день!
– Я перейшов на заочні шахи. В сімдесяті було популярно грати за допомогою листування. Кілька років я був головою обласної федерації шахів. А в газетах, у яких працював, у «Червоному прапорі», «Молоді України» публікував свої шахові задачі. Та й за місто і область далі виступав. Виборов десятки нагород, найвища – медаль за третє місце в командному чемпіонаті України. Пощастило грати з Ваганяном, Вайсманом, Родштейном, Гуревичем. А у Віктора Люблінського, тодішнього чемпіона України, я навіть виграв у Рівному на початку 80-х.
– Робота не страждала?
– Не хотів розповідати, та що ж. Один із відомих тоді партійних бонзів десь на початку 70-х зателефонував редактору й поставив ультиматум: нехай той Щупак або у шахи грає, або в газеті працює! І мусив я на п’ять років піти у шахове «підпілля»! Організував у газеті «Зміна» шаховий чемпіонат серед читачів молодіжних газет Рівненщини, Тернопільщини і Волині. До речі, його виграли рівняни.
– А тепер граєте?
– Не так часто, як раніше, тобто не щодня. Шахи надзвичайно добре рятують від побутових і моральних стресів. Сідаєш за шахівницю й відразу розумієш: тут ніхто нікому не піддається. А після партії спокійно обмірковуєш будь-яку життєву ситуацію, і вона завжди видається вже простішою. Робиш правильний хід і наперед знаєш, якої відповіді тобі чекати.
Шахи – мудра гра. У них поєдналися і спорт, і мистецтво, і наука. Всім, хто віддає їм свій вільний час, бажаю високих результатів. Особливо – моїм добрим друзям, учасникам рівненського шахового клубу. Ну і, звісно, читачам «Семи днів».
Спілкувався Сергій СНІСАРЕНКО

  Article "tagged" as:
  Categories:
write a comment

1 Comment

  1. Август 03, 21:00 #1 Storm

    Нарешті за 5 років хоч шось нормальне про шахи написали, без брехні про «надвагомі вклади» Народної партії у розвиток спорту.

    Reply to this comment

Add a Comment

Your data will be safe! Your e-mail address will not be published. Also other data will not be shared with third person.
All fields are required.