Дитина війни: Мені ніколи чекати на дозвіл з Верховної Ради, щоб віддали мої гроші

Июль 21 18:06 2011

Не бажаючи обтяжувати рідних, окремі пенсіонери дбають про виготовлення надгробка ще за життя.«Навіть копійчаних заощаджень не збираються повертати мені, ветеранові бойових дій, інваліду війни нинішні депутати-мільйонери. Ті, хто мав би завдячувати мені своїм життям і достатком, забрали останні копійки, відкладені на надгробок», – пише до редакції 89-річний Федір Арсентійович Бех. Герой-фронтовик, військовополонений, в’язень сталінських таборів, ветеран праці… Він одружився в Норильську на засудженій на двадцять років каторги зв’язковій УПА і прожив із нею 50 років. Його біографія настільки ж типова, наскільки й нереальна, щоб можна було вижити…
Цей лист, просякнутий сарказмом і образою, ми вирішили опублікувати без коментарів. Чому? Бо додати до нього можна хіба що слова вибачення.

Шановна редакціє!
Я рівнянин, інвалід Великої Вітчизняної війни. Два роки бився на фронті, потім ще півтора гнив у німецькому полоні. А ще десять – дубів у далеких заполярних таборах, де мороз сягає 50-60 градусів.
Маю 10 осколочних поранень і 10 державних нагород. Не сконав ані в засипаних снігом окопах, ані в залитих водою землянках. Не раз був засипаний заживо землею, але якось виживав і живу. За плечима 75 років трудового стажу, маю вже 89 років, але ще живу і мучусь, тому що таке життя не можна назвати життям.
У мене паралізовані ноги, можу тільки з двома палками і впираючись в стіну плечима дійти до туалету. Весь час сиджу, лежу і більш нічого. Часто хапають сердечні приступи. Добре, що Бог дав мені добру пам’ять, яку ще не забирає, а інакше я вже не жив би.
Замовив уже собі надгробок. Коли настав час викупляти його, не вистачило грошей – 2500 гривень. Аж тут згадав, що з 1955 року в мене є ощадна книжка, на якій було 2700 карбованців. Під час святкування 9 Травня всі начальники і особливо депутати обіцяли, що ветеранам, а надто інвалідам війни, гроші з книжок віддадуть. Вирішив, що не посміють відмовити мені, каліці старому. Послав онука. Де там: сказали, щоб узяти ті нещасні гроші, треба дозвіл із Верховної Ради. І не дали!
Стільки ж було на книжці в моєї покійної дружини. На похорони, немов на сміх, кинули 150 гривень. Кому її гроші дісталися? Хто забере мої? Та ті, кому бракує, щоб заповнити шпарини між їхніми мільйонами! Я писав і Мартинюкові, й Литвину, й Дибенкові, й Порошенкові. Й Ахметову писав. Дарма! Вони навіть не відповідають на листи. Ці люди знаходять у бюджеті сотні тисяч на всілякі ігри і гульки, а мені ті копійки, що довгі роки відкладав по 3-5 карбованців, не віддають на останню дорогу.
Пишу листа й обіймає мене жаль і образа. Я страждав і мучився, воював і лишився калікою. А для кого? Завдяки нашій Перемозі ці люди живуть і стали мільйонерами. За місяць депутат навіть офіційно заробляє більше, ніж проста людина за кілька років. Ось таке в нас керівництво, така влада: обіцяє одне, а робить по-своєму, щоб лише їм було добре і заможно.
Дорога редакціє! Підкажіть, будь ласка, може, є у нас якась справедлива організація, Червоний Хрест чи ще хто-небудь, яка візьметься вирішити моє питання. Мій надгробок уже лежить у мене в підвалі. А я ніяк не розрахуюся з людьми.
Чи, може, я не так щось написав? Тоді пробачте.
Федір БЕХ,
інвалід Великої Вітчизняної війни

write a comment

0 Comments

No Comments Yet!

You can be the one to start a conversation.

Add a Comment

Your data will be safe! Your e-mail address will not be published. Also other data will not be shared with third person.
All fields are required.