Трибуна на кістках

Речі, недопустимі з точки зору елементарної людської моралі та етичних постулатів щодо пошанування померлих, ми, проте, допускаємо на Козацьких могилах. Тут багато років поспіль на тому місці, де наклали головами козаки, ставлять трибуну, на якій піаряться політики різних кольорів і мастей. Власник льонокомбінату Олег Червонюк, який цього року побував на традиційному дійстві пошанування козаків у Пляшевій уперше і має свіжий погляд на ці події, якраз так їх і побачив, отже, й поділився своїм баченням того, що відбувалося у Плящевій і по дорозі до неї, з кореспондентом нашої газети.

– Олеже Казимировичу, що спонукало вас сісти на коня і вирушити отак верхи у похід на Берестечко?

– Мене запросили до свого гурту козаки. І я пристав на їхню пропозицію. Тому, що назріла потреба морально відпочити після всіх клопотів, пов’язаних з підготовкою виробництва на льонокомбінаті. І тому, що я дійшов висновку, що нашу історію треба вчити глибоко, а не вдовольнятися тими тезисними знаннями, які лежать на поверхні. Щоб будувати майбутнє, треба вчити минуле. Це, можливо, банальна фраза, але це й правда.

– Отже, яким був цей похід?

– Нас було більш як двадцять чоловік. Четверо вершників, а решта їхали трьома возами.

– Ви їхали верхи?

– Так, мені був цікавий цей досвід. Чи зможу я проїхати понад сто кілометрів верхи? Як воно – бути козаком. Як це – ходити в шароварах, я ж досі ніколи їх не одягав.

– І як?

– З’ясувалося, що шаровари – на диво зручний одяг, набагато зручніший, ніж сучасні штани. І взагалі, мені дуже сподобались мої відчуття в ролі козака. Як ніколи раніше, я відчув себе українцем. Нам кожному важливо мати в душі це відчуття, особливо – дітям.

– Як сприймали ваш похід люди, котрі зустрічалися вам на шляху?

– Ми добирались до Берестечка два дні з ночівлею у Млинові. Їхали через села, і всюди люди щиро вітали нас, намагались пригостити хто чим – салом, горілкою, молоком, ковбасою, огірками, помідорами. Це були зовсім незнайомі люди, але ми відчували з ними велику єдність, адже всі ми – українці. Гарно зустріли нас у Млинові, підготували цікаву концертну програму. Ці два дні були сповнені для мене цікавих і справді незабутніх вражень.

– А яке враження справив на вас сам козацький меморіал? Ви ж бачили його вперше.

– Сам меморіал – дуже гарний. Думаю, всі українці повинні бути вдячні людям, котрі створили цей чудовий музейний комплекс на місці козацького бою. І хочеться, щоб знали про нього та їздили сюди для пошанування пам’яті козаків не тільки люди з Рівного, Пляшевої і навколишніх сіл, а й з усієї України. Інша справа, хто з якою метою та якими настроями сюди приїжджає. Коли я побачив, як політики намагаються використати ці події для власного піару, мені це дуже не сподобалося, тому я й поїхав звідти, не добувши до кінця. Не можна ставити трибуну на козацьких могилах і піаритися на їхніх кістках. Це не по-християнському і взагалі не по-людському.
Ніхто б у Європі до такого не додумався – ставити трибуну на могилах і розказувати з неї про своє бачення вирішення політичних проблем. Там збираються в подібних місцях для того, аби віддати данину пам’яті предкам. Я бував у різних європейських країнах і бачив, з якою гордістю люди там вдягають свій національний одяг для таких оказій. Для наших же політиків одягнути шаровари чи взагалі козацьке вбрання – принизливо. В нас уже коли одягають козацьку форму, то обов’язково з генеральськими погонами. Бо в нас ніхто не хоче бути рядовим звичайним козаком, таким, якими були козаки, що полягли під Берестечком.

– Тяжко щось додати до цих слів, тому давайте змінимо тему. Бачити Червонюка і не спитати, коли ж ми станемо свідками пуску першої черги льонокомбінату, було б неправильно.

– Ми цю подію трішки відклали. Бо виявилось, що тяжко просто й порахувати, скільки потрібно різних паперів для того, щоб запустити виробництво. Але ми дали цій бюрократичній машині іти своїм ходом, а попутно вирішуємо питання про ринки збуту для нашої майбутньої продукції. Ну і тим часом я використав похід на Берестечко для того, щоб відволіктися і морально (а не фізично, бо якраз у фізичному плані це було немале навантаження) відпочити і набратися сил та зарядитися енергією для майбутньої роботи.
Спілкувалась Людмила МОШНЯГА