Пенсіонери – люди настільки ж терплячі, як і безправні. Їм можна пообіцяти і не зробити, а можна навіть і не обіцяти нічого. І нікого за це ніхто не спитає.
Ось наведу такий приклад. На Рівненському автовокзалі чомусь навіс від дощу не дотягнули до тієї платформи №14, від якої ходить автобус на дачі. Відомо ж, що тим автобусом їздять переважно пенсіонери. Мало того, що вони давляться у тому автобусі-гармошці, який ходить рідко, а тому завжди переповнений, то ще й в очікуванні цього автобуса в дощову погоду мусять мокнути. А маршрутка нам не по кишені, бо в ній квиток коштує 4 гривні в один бік.
Але хіба когось цікавить, як тим пенсіонерам добиратися до своїх городів? Спробував би постояти в черзі, щоб потрапити в автобус, а потім витерпіти тісноту та духоту під час поїздки хтось із начальства, то, може, й продовжив би той навіс до 14-ї платформи та виділив би на наш маршрут побільше комфортабельних автобусів.
Ольга ДЗІВАК,
пенсіонерка