Від дошкільнят до пенсіонерів – таким колом читачів може похвалитися бібліотека на Степана Бандери.
Якою має бути сучасна бібліотека? Щоб отримати відповідь на це питання, ми завітали на вулицю Степана Бандери, 9-а до бібліотеки-філії № 9 Рівненської централізованої бібліотечної системи. А відвідини ці приурочили до Дня відкритих дверей. У цей день двері у бібліотеці справді майже не зачинялися. На свято прийшли й постійні відвідувачі, давні друзі книгозбірні, й ті, для кого цей день став нагодою отримати читацький квиток.
– Наша бібліотека – одна з найбільших міських бібліотек, – розповіла нам виконуюча обов’язки завідуючої бібліотеки Ольга Радчук. – Щороку до нас приходять 4700 читачів. Пропонуємо їм чималі фонди – понад 43 тисячі книжок. Часто до нас приходять почитати свіжу періодику. В бібліотеці 40 підшивок газет і журналів, є видання на будь-який смак. До послуг користувачів – окремі абонементи та читальні зали для дітей і дорослих, кафедра обслуговування юнацтва, інтернет і медіа-центр. Бібліотеку відвідують представники всіх вікових категорій: від дошкільнят до пенсіонерів.
Старша група з дитячого садка «Золотий ключик» у повному складі завітала до бібліотеки вперше. Та більшість малечі вже знає, куди тут треба йти: разом із батьками діти не раз приходили сюди, щоб почитати казки, подивитися нові мультики в медіа-центрі, а то й помайструвати – вирізати, зібрати і склеїти журнальні саморобки.
– І вам не шкода новесеньких журналів? – запитую у бібліотекаря дитячого відділу Вікторії Борисюк.
– А для кого ж тоді ми все це передплачуємо?! – мало не образилася вона. – Усі журнали цілі, а це (показує мені цілу виставку ляльок, вертепів, персонажів і цілих сценок із відомих казок, мультфільмів й оповідань) – зі спеціальних вкладок. Діти підростають – і, погляньте, самі пробують видавати книжки. У нас цілий стенд таких книг. Їх написали, ілюстрували і виготовили наші друзі, вихованці підліткового клубу «Юність».
Поки дітлахи дивилися «Петрика П’яточкіна» на великому, як у кінотеатрі, екрані, юрмилися біля моніторів в інформаційному центрі, «допомагаючи» студентам вишів, що розташовані навколо, готуватися до майбутніх іспитів, у читальній залі другокурсники музичного училища затамувавши подих намагалися збагнути глибину рядків Лесі Українки, Івана Франка, Бориса Грінченка. Вірші читали і студенти, і бібліотекарі. «У чарах поезії» – так називалося просякнуте романтикою дійство. Бандуристка Олена Мальчик (вона заспівала однокурсникам кілька пісень) погодилася розповісти, як підбирає репертуар.
– Коли читаєш поетичні рядки, і здається, що це твої власні переживання, вірш легко перетвориться на пісню, – каже вона. – Мені найближчі Ліна Костенко, Леся Українка, їхня інтимна лірика. Буває, і в них не знаходжу того, про що саме зараз хоче співати душа. Тоді пробую писати сама.
У дев’ятій бібліотеці завжди велелюдно. Сюди приходять цілими родинами: це і батьки з дітьми, і бабусі та дідусі з онуками. Саме тому ця філія – не просто книгозбірня, а бібліотека сімейного читання. Тут навіть облаштували кімнату для відпочинку батьків з дітьми. А нещодавно бібліотекарі презентували центр сімейного читання на День матері в парку імені Шевченка. Та все ж більшість тутешніх читачів – то студенти. Це й не дивно: навколо – численні навчальні корпуси й гуртожитки вишів. Цікаво спостерігати, з якою повагою позирають на студентів – дорослих, розумних, старанних, цілеспрямованих – допитливі школярики й гімназисти. І нехай хтось каже, що в наш прагматичний час ерудицію й інтелект нівелюють нові цінності – матеріальні блага та комерційний успіх, та це неправда. В бібліотеці на Степана Бандери я напівжартома запитував багатьох дітлахів, котрі приходили до читальної зали чи абонементу, що в їхньому житті найважливіше. «Добре вчитися, рости розумними», – відповідали вони в один голос. Думаю, за таке виховання ми маємо подякувати не лише батькам і вчителям, а й бібліотекарям.
Сергій СНІСАРЕНКО