Відчуття на кінчиках пальців

Май 26 11:11 2011

Відчуття на кінчиках пальців допомагає незрячій жінці бачити хвороби і безпомилково ставити діагноз.

Ця незряча жінка швидко пересувається в кімнаті, де робить масаж. Вільно переставляє стілець, навіть помічає, що покривало на кушетці, поки вона була відсутня, поклали не так. З учителями, директором і всіма працівниками НВК «Особлива дитина», де вона працює, вітається по імені, відчуває всіх за енергетикою і ходою. Так само вільно у разі потреби знаходить клас, в якому треба взяти за графіком на масаж дитину. А вже коли працює з нею, то віддається повністю, щоб допомогти і бодай трішки полегшити її стан. От тільки очі жінки закриті для світу. Вона нас не бачить, зате Господь дав їй дар бачити пальцями, діагностувати хвороби й допомагати людям.

Енергійна, трудолюбива й дуже відповідальна – так охарактеризували Ольгу Хвостікову директор і завуч школи. Батьки діток, з якими вона постійно працює, називають її рятівницею. Ольга Євгенівна розповіла, як її перший маленький пацієнт Діма міцно обійняв її і відверто запитав: «Ти зробиш, щоб я хоч трошки міг ходити?» Хіба можна було сказати цій дитині «ні»? Нині цей хлопчик, який пересувався на візку, вже ходить на ходулях. Так допомогла вона Славику, Сашкові, Аліні й багатьом іншим діткам. «Після кожного сеансу масажу з такими дітьми я прошу Господа і Божу Матір, щоб дали мені розум у голову, а силу в руки, аби допомагати їм і далі. У неділю, в свята ставлю в церкві свічки за їхнє здоров’я й молюся, щоб полегшити дитячу долю», – щиро розповіла Ольга Євгенівна. Щодня вона приймає і ставить на ноги 10-15 дітей.
Це тепер вона така впевнена в собі й рада, що працює в цій школі й може допомагати людям і собі. Адже до пенсії інваліда першої групи по зору додається ще й зарплата, то вже легше матеріально. А все попереднє її життя з тринадцятирічного віку, відколи отримала сильну травму, через яку почала втрачати зір, було спрямоване на самостійне виживання в цьому світі. Ользі Євгенівні нелегко про це говорити.
Родом вона із Хмельниччини, з багатодітної сім’ї, яка рано втратила матір. Обдаровану дівчинку направили вчитися до школи імені Лисенка в Київ. Якби не сталася в її житті трагедія, котра привела до тяжкої травми, то й вона, як її однокласники, працювала б у консерваторії чи в театрі. А так три роки довелося пролежати в травматології, потім лікувалася у медмістечку, перенесла вісім операцій у надії на одужання. Коли ж випадково почула розмову двох лікарів, що вони не в силі повернути зір цій розумній дівчинці, мало не вистрибнула з вікна. Ольга тоді справді вважала, що життя закінчилося. Кому вона потрібна незряча?
Та знайшлися добрі люди, які розрадили й спрямували до чудового спеціаліста Івана Кіма. Він вивчав тибетську медицину й масаж у Китаї. Зі спецшколи-інтернату №5, що в Києві, лікар набрав групу дівчат для навчання масажу. Серед них була й Ольга Хвостікова. Особливі вимоги наставник мав до незрячих, бо знав, що вони поставлені в умови виживання й повинні мати знання кращі, ніж зрячі. Тому й змушував прощупувати всі судини, вчив знаходити на кінчиках пальців відчуття, як допомогти людині.
Ольга Євгенівна з великою вдячністю згадує цю людину, а ще бабусю, яка вчила її, незрячу, самостійно жити. «Коли я повернулася додому, – розповіла Ольга Хвостікова, – бабуся сказала, що я повинна навчитися робити все сама, щоб вижити в цьому світі: варити їсти, прати, обслуговувати себе. Я спочатку не вірила, що це можливо, але з часом виконала її настанови. Нині всю хатню роботу, від консервації до випічки хліба, виконую сама. А ще бабуся передала мені дар цілительства: як вправляти диски, працювати з суглобами, як виявити, чи є в людини порча, як захистити себе від цього, як очистити організм від негативної енергетики. Навчила різних молитов і замовлянь. Бабусині наука й знання масажу допомагають мені в житті».
Сумнівів щодо цього не виникає, коли чуєш, яку вдячність висловлюють їй найменші пацієнти. А скільком людям вона допомогла, коли в УТОСі не стало роботи й не було за що жити (ще до того, як Ольга влаштувалася на роботу в НВК «Особлива дитина)». Робила людям масажі й допомагала одужувати. За той час вона могла озолотитись, але зайвої копійки з людини ніколи не брала, бо знала, що такі гроші їй на користь не підуть. Виконувала наказ бабусі творити добро й допомагати людям. Це робить і в школі «Особлива дитина» завдяки тому, що їй допомогли сюди працевлаштуватися посадовці від освіти, які в ній не помилилися й яким вона дуже вдячна. Щоправда, довелося пройти ще курси масажу в обласній лікарні, бо цього вимагали бюрократичні перепони. Та ніхто й не вірив, що вона має такі унікальні здібності, які набула в молодому віці.
Ольга Хвостікова знає, що таке страждання, невизначеність майбутнього. Вона так хотіла поправити свій зір, що об’їздила всі відомі клініки колишнього Союзу. Пережила за своє життя п’ятнадцять операцій, включаючи й пластичні. Так випробовувала її доля на міцність. Проте залишилася незрячою.
З цим і живе. Одружилася зі слабозорим Олександром Івановичем, який працює акомпаніатором у клубі УТОСу і поступово втрачає зір. Їхніми очима, щоб сходити на базар по продукти чи купити щось із одягу, стала соціальний пра¬цівник Вікторія Булавська. На роботу Ольга Хвостікова добирається переважно сама, бо вже добре вивчила маршрут. А з роботи, особливо взимку, коли слизько, частенько їде з прибиральницею, чудовою людиною Валентиною Мізернюк.
– Світ не без добрих людей, – каже Ольга Євгенівна. – Є такі водії маршрутки №45, що самі під’їжджають до мене й кажуть: «Сідайте, будь ласка». Інші ж від’їжджають подалі, щоб не взяти, хоча я за проїзд завжди плачу, не користуюся посвідченням інваліда першої групи, бо знаю, що й водіям держава не компенсує цей проїзд.
Немає вже її родини – повмирали від тяжких хвороб брати і сестри. Тому вона відчуває спорідненість із усіма оточуючими людьми – старається допомогти кожному, хто до неї звернеться. Постійно вдосконалює фахові знання, спілкуючись телефоном із відомими лікарями традиційної та нетрадиційної медицини, з якими зводила її доля.
А щоб переконатися, що ця унікальна жінка бачить пальцями, досить у неї продіагностуватися. Притисне людину до своїх грудей і за подихом, напруженням м’язів живота, пульсом, диханням, завдяки легкому постукуванню по попереку, натискуванню пальцями на точки голови, ніг скаже, які органи вам докучають і що потрібно лікувати. Її діагноз обов’язково підтверджує офіційний медичний висновок. Її руки справді бачать хворі органи. Співробітники розповідають, що вона часто каже комусь із них свою коронну фразу: «Я бачу, що у вас є проблеми». Це означає, що до неї треба прислухатися.
Валентина ПОГОНСЬКА

  Categories:
write a comment

0 Comments

No Comments Yet!

You can be the one to start a conversation.

Add a Comment

Your data will be safe! Your e-mail address will not be published. Also other data will not be shared with third person.
All fields are required.