Під оплески рівнян

Май 12 16:31 2011

Під оплески рівнян пройшли у демонстрації до військового меморіалу і Вічного вогню центральними вулицями міста ветерани і діти війни, а також молодше покоління, для якого пам’ять про подвиг народу в тій війні є священною.


Вже увечері, коли телеканали показали львівське протистояння у День Перемоги, ми побачили, що так гарно, як у нас, це свято відзначали не всюди. Суспільство наше давно вже не одностайне. Але досі не доходило до такого, щоб глумилися над святими для ветеранів речами – георгіївськими стрічками, які у Львові зривали з людей разом із одягом, орденами, прапорами.

Але рівненську громаду цей день, навпаки, об’єднав. У понеділок на вулиці вийшло, здавалося, усе місто. Хто не йшов у колонах, той стояв на тротуарах у щільному оточенні центральних вулиць. Люди сміялись і плакали – такий це вже день, дарували ветеранам квіти, аплодували їм, фотографувалися на пам’ять про цей день.

А день аж до пізнього вечора був ущерть сповнений цікавими подіями. На Дубенському меморіалі під час мітингу яблуку ніде було впасти. І при цьому тут мирно уживалися під одним рідним українським небом різнокольорові прапори різних політичних сил. З вітальними словами до учасників мітингу звернулись міський голова Рівного Володимир Хомко, голова облдержадміністрації Василь Берташ, голова облради Юрій Кічатий, ветеран Великої Вітчизняної війни Дмитро Сакратов, народний депутат Віктор Матчук, ліцеїст Острозького військового ліцею Димитрій Кічатий, т.в.о. командуючого 13-им армійським корпусом Ігор Колесник. Сльози не раз набігали на очі присутніх тут людей. І коли лунав наш український гімн Перемозі «Перемога, свята Перемога», в якому є дуже проникливі за змістом слова: «Сплять мільйони загиблих в окопах – це моєї країни сини. Де була б ти сьогодні, Європо, де була б ти, якби не вони?» І коли маленька дівчинка у вишиванці поклала до Вічного вогню свій букет із червоних тюльпанів у солдатській касці. І потім, коли внук підвіз на інвалідній колясці до монумента солдата, що схилився у скорботі, свого діда-ветерана. Квітів біля підніжжя того бронзового солдата поклали гори. І кожен при цьому згадував свої втрати у тій війні…
А потім була солдатська каша, якою в парку щедро частували всіх охочих польові кухні. Звучали з літньої естради пісні минулих років у виконанні кращих колективів міста. На майдані Незалежності знову можна було побачити на Стіні пам’яті, започаткованій минулорічного Дня Перемоги, фото переможців, зроблені у воєнні роки.

Ну а ввечері у парку грав живий оркестр, як грали вони у всіх наших парках після війни. Першими вийшли у коло ветерани «Полісянки». І танці, і одяг були в стилі післявоєнної пори минулого століття. До ветеранів швидко приєдналась молодь. Це було дуже захопливе дійство і для танцюристів, і для глядачів. Одна з його учасниць, пенсіонерка Зоя Мініч, поділилась із цього приводу такими враженнями: «Я йшла до парку, вже почувши про події у Львові, але все одно приколола георгіївську стрічку на жакет. У парку, коли танці захопили всіх, жінка, що стояла поруч, теж відгукнулася на запрошення потанцювати. Але їй заважала сумочка. “Дайте я вам її потримаю”, – запропонувала їй я.

Коли я повертала сумку, то помітила в жінки на грудях значок із Степаном Бандерою. Але її значок і моя стрічка не завадили нам усміхнутися одна одній і заприятелювати. Очевидно, танці – це також велике об’єднуюче начало, і не тільки людей різних поглядів, а й різних поколінь».
Що ж, коли люди після свята роблять такі висновки, то воно очевидно вдалося. Єдине, що на святі Перемоги не вдалося, – це салют.

Військові видали його зарано – о дев’ятій вечора. Було ще світло, тому багато хто святкових феєрверків просто не помітив.
Людмила МОШНЯГА

  Categories:
write a comment

0 Comments

No Comments Yet!

You can be the one to start a conversation.

Add a Comment

Your data will be safe! Your e-mail address will not be published. Also other data will not be shared with third person.
All fields are required.