Володимир Хомко повернувся з Америки повний вражень і оптимізму

Май 05 15:27 2011

Навчитися домовлятися і навчитися працювати – ось ті дві обов’язкові речі, які потрібні нам, щоб перестати задавати собі вічні питання «Коли ми будемо жити краще?». У контексті розмови з міським головою Рівного Володимиром Хомком про абсолютно конкретні аспекти життєдіяльності міста виникли і такі глобальні питання.
– Володимире Євгеновичу, можна задати вам недипломатичне запитання: що сталося з нашими депутатами, які на останній сесії минулого тижня прийняли рішення майже з двохсот питань? Якщо порівняти з першою сесію, коли знадобилося три пленарні засідання для вирішення одного, то це нечувана продуктивність. Навчилися домовлятися?
– Справді, домовлятися навчились. Уже другу сесію підряд депутати проходять до двохсот питань. Це хороший результат. Такого ще в історії нашої міської ради не було. Моє суб’єктивне враження, що депутати ради цього скликання – сильніші за попередників. Оскільки я намагаюсь обійти стороною політичні питання, бо мені це нецікаво і я вважаю це недоречним на рівні міської ради, то в господарських питаннях ми знаходимо порозуміння практично з усіма депутатами, хоча більшість із них є достатньо принциповими людьми. Звичайно, буває, що попри вирішення господарських проблем час від часу та чи інша партія вискакує з якимись надуманими політичними питаннями. Я це сприймаю як чистої води піар. Одні роблять справи, інші дмуть у дудки і б’ють у барабани.
– Оскільки ви щойно повернулися з Америки, то хотілось би довідатися, що це була за поїздка, яким було ваше особисте відкриття Америки і взагалі, для чого це потрібно нам, а також американцям, які запрошують нас і оплачують ці візити?
– Хочу зауважити, що я не вперше за кордоном. Об’їздив понад три десятки країн, але так склалося, що до США потрапив уперше. Ця поїздка відбулась на запрошення конгресу США. За такою схемою у Штатах вже побували понад 15 тисяч чоловік з різних країн. Нас в українській делегації було 54 учасники. Це недешево, бо абсолютно все, навіть проживання в готелі на території України, оплачується за рахунок американської сторони. Але це хороший спосіб показати країну з вигідного боку.
– Де саме вас приймали?
– Програма складалася з двох частин. Перша – це відвідання Вашингтона і бібліотеки конгресу США, де ми прослухали декілька лекцій на різні теми, в тому числі й про українсько-американські відносини, про демократію в Америці, державний устрій тощо. А друга частина поїздки була практичною: ми роз’їхалися групками по шість чоловік усією Америкою, щоб ознайомитися з роботою органів місцевого самоврядування. Я потрапив у штат Техас (місто Лонгв’ю поблизу Далласа) і мав там змогу ознайомитися з роботою буквально всіх муніципальних структур: їхнього муніципалітету, поліції, пожежників, судів, в’язниці, медицини, шкіл, громадських організацій мешканців, фабрик, заводів. Звичайно, до цієї поїздки я знав, що США – це дуже потужна, багата, розвинута і демократична країна, і в ході поїздки свою думку не змінив, а лише отримав їй підтвердження. Однак деякі речі були для мене новими. Зокрема, на мене справило особливе враження те, як організовано управління школами. Це приклад справді дієвого місцевого самоврядування, який міг би служити зразком для перетворень у нашій країні. Мене здивувало, що у них мер – фігура політична і деякою мірою декоративна. Усіма господарськими справами у них займається сіті-менеджер. На відміну від мера, це людина дуже високооплачувана.
– То, мабуть, мер – це швидше громадське доручення, ніж робота?
– Можливо. Він отримує номінальну зарплату, так само, як і депутати, які отримують взагалі мізер. До речі, у тих містах, де я бував, у радах є щонайбільше по п’ять депутатів.
– То в нас у сільських радах депутатів більше, ніж у їхніх містах.
– Бо, на відміну від нас, вони не займаються балаканиною та політичними дебатуваннями, а працюють. Мені особливо сподобалось, що у них на рівні муніципалітету немає партій і жодної політики. Тільки господарська діяльність. Хіба потрібно багато розуму, щоб прийти до такого висновку? Всі політичні дебати: що в Америці, що в нас, мають бути у конгресі чи у Верховній Раді. А тут треба асфальтувати вулиці, робити покрівлі, сміття вивозити, а не тратити час на політичні суперечки.
– Володимире Євгеновичу, це правда, що ви жили в сім’ї мільйонера?
– У Штатах не прийнято вихвалятися своїми статками. Можу лише сказати, що це дуже забезпечена сім’я. Нас поселили саме в родинах, щоб дати можливість пройнятися духом суспільства. Моїми господарями були Джон і Сьюзен. Джон – у минулому лікар-хірург, а його дружина викладає в місцевому університеті. Джон має дві пенсії – державну і дуже пристойну накопичувальну, та купу цікавих хобі, серед яких і реставрування старих автомобілів. Він консерватор, прихильник республіканської партії і навіть носить футболку з написом «Поверніть Буша». Республіканці в Америці обстоюють мінімальне втручання держави у муніципальні справи. І в цьому ми з Джоном порозумілися, бо я теж прихильник того, щоб місцеві справи вирішувала громада. Це є найвищим проявом демократії. Бо чому це у Вашингтоні мають вирішувати, що та як робити у Далласі, а в Києві – що повинні робити в Рівному? Справжнім зразком самоврядування в Америці є управління школами. Вся держава там поділена на шкільні округи. І податки з округу йдуть на школу напряму, а не так, як у нас, – через Київ. Так, наші школи також утримуються за рахунок податків, але після того, як їх тут зберуть, потім ці податки забираються на Київ і при цьому проходять через десятки рук та інстанцій. Задаймося питанням: кому це потрібно? Якби громада знала, що вона сама розпоряджається своїми грішми, що до її думки прислухаються, то це був би зовсім інший стан суспільства – справжня демократія. Безумовно, до такого стану треба дорости. Американці теж не відразу такими стали. Ми цьому тільки вчимося. В тому числі й під час отаких поїздок, яку мав я.
– Якби вас попросили одним реченням сформулювати найяскравіші враження від Америки, що б ви сказали?
– Розкішні дороги, відсутність тротуарів, пішоходів і переходів у невеличких містах, величезні автомобілі і паршива кава.
– Давайте повернемось від американських до наших доріг. Це одна з найактуальніших весняних тем, бо після кожної зими постійно доводиться латати дороги. Дехто вважає, що гроші просто закопуються в дороги без жодного толку. Як ви сприймаєте цю критику?
– Знаєте, якби у всій Україні були хороші дороги, а в Рівному – ні, то таку критику можна було б сприймати на свою адресу. Але коли в усій Україні дороги погані, то для цього є об’єктивні причини. Не хочу виправдовуватись, бо мені й самому ці дороги допекли, але хто буває в інших містах, то може порівняти, що дороги в Рівному – вище від середньоукраїнського рівня. Торік ми зробили капітальні ремонти на декількох ділянках, а цього року вже досягли домовленості з обласною державною адміністрацією про виділення субвенції в розмірі 13 мільйонів гривень. Додамо до цієї суми ще декілька мільйонів з міського бюджету. І завдяки такій акумуляції коштів планку нижче не опустимо. Звичайно, європейського рівня доріг нам не досягти в силу об’єктивних обставин. У державі просто немає таких коштів.
– А скільки нині коштує будівництво дороги?
– Ремонт кілометра вже існуючої дороги коштує від півтора до двох з половиною мільйонів гривень, а будівництво – удвічі дорожче. От і зіставте наші фінансові можливості з нашими бажаннями.
– А в яку суму обійшовся капітальний ремонт шляхопроводу на Млинівській?
– Чотири мільйони. Попри деякі нюанси та зволікання я все ж вдячний залізничникам за те, що вони зробили такий подарунок місту, адже на цій справі місто зекономило свої власні 4 мільйони. А восени збираються відремонтувати менший міст на Млинівській. Затрати на його капремонт, попередньо, становитимуть 2 мільйони гривень.
– Володимире Євгеновичу, ви повернули до міста колишні традиції суботників, які тепер називаються толокою, хоча суть при цьому залишається незмінною – люди гуртом прибирають своє місто. Чи задоволені ви результатом?
– Очевидно, що місто привели в порядок. Люди, які приїжджають до нас з інших міст, насамперед зазначають, як прикмету Рівного, що це чисте місто. Але сказати, що всі перейнялися тим, щоб зробити його чистим, не можна. Я цього не відчув. Поки кожен не сприйме своє місто як рідне і не сприйме як особисту справу наведення в місті ладу, в нас не буде істинної демократії. Знаєте, щось таки з нами сталося. Пам’ятаю, в часи мого дитинства в 60-і роки у дворах організовувались суботники. Всі виходили у двір, і тоді було соромно, якщо з якоїсь сім’ї не було представника. Щодо «сачків» було таке загальне презирство, що людина не могла собі навіть помислити, аби не працювати разом з усіма. Куди це все поділося? Ми втратили почуття відповідальності за навколишній світ.
Чи ось який момент, який змушує думати, що з нами щось сталося. Скажіть, це нормально чи це можливо в цивілізованій державі, щоб з меморіалу загиблим воїнам позривали букви чи викопали щойно посаджені туї? Чи взяли й написали чорною фарбою на меморіалі слави брутальний напис? Чи щоб якийсь базарник дозволив собі зрізати верби в зоні відпочинку? Чи ось останній факт, що мене просто добив, – зрізали турнік біля Басівкутського озера. Він там стояв з часів мого дитинства, а тепер його зрізали. Це зробили ми самі, і ніхто інший. Не приїхали до нас, щоб учинити ці вандальні акти, ні турки, ні німці, ні поляки, ні влада не давала таку вказівку. Або ось як стали готуватися до поминальної неділі, то виявилось, що на кладовищах масово позрізали огорожі і покрали хвіртки від них.
– Можливо, почуття відповідальності за місце свого проживання людям допоможуть повернути об’єднання співвласників багатоквартирних будинків, які нині активно створюються. Адже коли ти співвласник, то не станеш нищити свою власність?
– Справді, я покладаю дуже великі надії на ОСББ і радий, що коли до минулого року, починаючи з моменту їхнього створення, тобто від початку незалежності, таких було в місті 80, то за останні півтора року створено ще 55. Дехто дорікає, що ОСББ створюються для того, щоб владі умити руки і не нести відповідальність за багатоквартирні будинки. Це не так. Навпаки, всі кошти, які ми виділяємо на ремонти житлового фонду, йдуть тільки через ОСББ. Це найкращий спосіб вкладання коштів, бо рішення, як їх витрачати, приймає не чиновник, а громада будинку. Оце вам розвиток демократії на ділі, це вам реальна можливість проявити себе як громадянина. І ось де особливо проявляється різниця в ментальності: американці незадоволені, коли до них втручається держава, і хочуть вирішувати свої проблеми самі, а в нас обурюються, коли держава не вирішує наші справи.
У мене ніколи не виникало сумнівів, що саме це магістральний шлях, бо, по-перше, це збігається з планами держави, а по-друге, такий шлях підтримують усі світові та європейські структури, які зацікавлені у перетвореннях в Україні. Адже проекти ОСББ нам допомагають частково оплачувати швейцарці, на них виділяються гроші також через спеціальні програми ООН. І це справді єдина можливість витягнути «комуналку» з того жалюгідного становища, в якому вона нині опинилася. На мою думку, демократія може починатися з під’їзду. Коли ми навчимось домовлятися на рівні під’їзду, то далі зможемо домовитись на рівні будинку, міста, а далі – й держави.
Реальне місцеве самоврядування – це основа демократичного суспільства. Тому ОСББ – це реальні речі для просування демократії на ділі, а не примітивні гасла.
– Але комуналка – то не тільки житло. Скажіть, чим обернеться для міста перехід облводоканалу з обласної в міську комунальну власність?
– Клопотів, звичайно, додасться. Відразу хочу запевнити мешканців навколишніх сіл, які тривожаться у зв’язку зі зміною статусу облводоканалу, що вони не відчують різниці. Якщо зміни й будуть, то лише у кращий бік.
– А борги водоканалу? Чи не ляжуть вони на міський бюджет?
– Багатьох депутатів тривожило це питання. Хочу зауважити, що два роки тому, коли я залишав водоканал, він не мав боргів ні за енергоносії, ні із зарплати, ні з податків. Була лише реструктуризована заборгованість перед «Рівнеазотом» за очистку стоків. На жаль, нині договір реструктуризації втратив силу через несплати, підприємство накопичило борги за енергоносії, податки. Без індексації тарифів ніяких позитивних змін у водоканалі не буде. На жаль, нині прерогатива зміни тарифу перейшла до Києва. А погашення боргів водоканалу за рахунок міського бюджету є неможливим. Ми можемо надати йому гроші лише на поповнення статутного фонду.
– Напевне, ті самі ноги мають і глобальні проблеми теплопостачання? Чи вирішаться вони якимось чином нині, у міжсезоння?
– Без адекватних рішень уряду ми цю проблему не вирішимо. Адже теплопостачальні підприємства в усій державі загнали у безвихідь, коли підняли ціну на газ і не ввели відповідних до цієї ціни тарифів на тепло. В уряді про проблему знають. Минулого тижня я був на засіданні Кабміну, яке вів Микола Азаров. Там уже збираються виділити три з половиною мільярди з бюджету на погашення різниці в тарифах. Я собі чітко уявляю, що коли нині зробити тарифи на тепло, які відшкодовують сто відсотків затрат, то люди цього не витримають. Треба шукати шляхи захисту малозабезпечених споживачів.
– Володимире Євгеновичу, як ви ставитеся до того, що місто фактично залишилося без футбольної команди?
– У мене щодо цього була зустріч із Суркісом і неодноразові переговори з керівництвом облдержадміністрації. Скажу, як є: тратити гроші на ту команду, яку ми нині маємо, – це просто кидати їх на вітер. Я не хотів би зараз розголошувати плани, бо це не мої особисті плани з відновлення команди, а спільні плани міської та обласної влади, але кажу вам, що найближчим часом ця проблема буде вирішена. Є варіанти щодо залучення конкретного спонсора, адже утримання такої команди обходиться у декілька мільйонів гривень.
– А на які справи цього року витрачатиметься місто?
– Їх немало, але назву декілька основних. Проект номер один – завершення облаштування Лебединки. Закладено також кошти на впорядкування території довкола Воскресенського собору. Продовжимо роботи в парку хіміків, зокрема запустимо свердловину, щоб наповнити артезіанською водою озеро в цьому парку. Запланували і роботи з облаштування кладовища в Тинному. Запустили попри великі бюрократичні перепони автостанцію «Чайка» і на ній відкатаємо схему створення таких автостанцій на всіх в’їздах до міста. Будемо латати дахи, асфальтувати двори. Великого прориву не відбудеться через обмеженість бюджету, але підтримувати в належному стані місто зможемо.
– А, до речі, яка ситуація з наповненням міського бюджету?
– Завдання першого кварталу ми виконали. Але я свідомий того, що за підсумками року матимемо дефіцит.
– Чи справді цього року на День Перемоги в Рівному не буде військового параду?
– Справді. Буде лише демонстрація, а колону демонстрантів очолять декілька БТР-ів та військовий уазик. Річ у тім, що цього року річниця Перемоги збіглася з відзначенням ювілею тринадцятого корпусу, який базується в нашому місті, отже з приводу цієї дати намічається проведення багатьох заходів п’ятого травня. В тому числі цього дня відбудеться грандіозний, як для провінції, військовий парад. Думаю, це буде гарне дійство, яке надовго запам’ятається рівнянам. З огляду на це 9 травня парад повторювати не будемо.
– І насамкінець. Володимире Євгеновичу, чи правда, що в нашому місті відбудеться загальноміський референдум?
– Так, ми вирішили запровадити практику виявлення думки мешканців, оскільки в моїй роботі і роботі міської ради є багато неоднозначних питань. Хотілося б, щоб рішення, які приймаються, співпадали з думкою з цього приводу мешканців Рівного. Чи йдеться про перейменування вулиць, чи про те, присвоювати чи ні звання почесного громадянина міста Степанові Бандері, що нині посилено дебатується різними політичними силами. Саме обираємо механізм проведення цього опитування з декількох різних пропозицій. Маю бажання забрати кусень хліба у крикунів та мітингувальників із політичних партій, які використовують спірні питання для піару своїх, як правило, нечисленних рядів. До речі, одна свого часу потужна партія допіарилась до того, що не має чим заплатити за світло у Народному домі. Одна справа, якщо рішення прийняв самочинно мер, а інша – коли так вирішили всі мешканці Рівного. І зрештою, це ще один крок до демократії.
– Спасибі за розмову.
Спілкувалась Людмила МОШНЯГА

  Categories:
write a comment

0 Comments

No Comments Yet!

You can be the one to start a conversation.

Add a Comment

Your data will be safe! Your e-mail address will not be published. Also other data will not be shared with third person.
All fields are required.