Людина року Хмельницького перебирається до Рівного

Май 05 11:31 2011

Є люди, яким достатньо того, що машина їде. А є такі, котрі мусять заглянути всередину, щоб дізнатися, як же вона їде. Олег Червонюк – із таких. Йому важливо не просто заглянути всередину, а розібрати ту машину до останнього гвинтика, а потім скласти самому. Тільки тоді він матиме задоволення від процесу їзди. Саме такі люди, незалежно від того, чим вони займаються, – чи їздять на машинах, чи будують дороги, чи вирощують хліб, становлять ядро будь-якого суспільства. Вони є тим добірним зерном, з якого проростає прогрес.
Минулої п’ятниці власника Рівненського льонокомбінату Олега Червонюка назвали у Хмельницькому «Людиною року». В цьому щорічному рейтинговому конкурсі газети Хмельницької міської ради «Проскурів» він став переможцем у номінації «Промисловець». З 2000 року, відколи у сусідньому з нами обласному центрі відбувається цей конкурс, Червонюка називають людиною року Хмельницького втретє. У 2001 році він переміг у номінації «За суспільну активність», у 2004-му – в номінації «Реформатор», і ось тепер громада Хмельницького назвала його промисловцем року. Міський голова Хмельницького Сергій Мельник назвав це рекордом обласного центру Поділля. «Шкода, звичайно, що Олег Казимирович живе і працює в іншому місті, – сказав хмельницький мер, – але це не означає, що ми щось втратили. По-перше, він створив у Хмельницькому два успішно працюючі потужні підприємства. А по-друге – не так важливо, у якому місті сьогодні творить наш переможець, головне, що це робиться для України та її людей. Немає сумніву, що й Рівне незабаром оцінить трудові досягнення пана Червонюка, а там настане час і державі поставити йому свою відмінну оцінку».
Чому людина з такими регаліями і таким визнанням у рідному місті нині живе у скромній орендованій квартирі в Рівному? Відповідь на це запитання потрібно шукати в характері Олега Казимировича, який не дає йому сидіти склавши руки та насолоджуватись досягнутим, бо є купа роботи задля здійснення життєвої мети, яку сам Червонюк якось визначив так: «Я вирішив покласти своє життя на відродження легкої промисловості України. Ми мусимо відібрати наш ринок збуту в поляків і турків».
Він поставив перед собою це надзавдання, коли на зорі незалежності мусив покласти на полицю свій ніким не затребуваний диплом інженера-радіотехніка і зайнявся човникуванням. Дуже скоро Червонюк зрозумів, що те, що він та інші «човники» привозять з-за кордону, можна виробляти в Україні. Його взяла здорова злість. Працівник легкої промисловості в Туреччині отримує в середньому 800 доларів на місяць. Але ж цю зарплату даємо йому можливість заробити ми, українці, купуючи турецькі товари. То чому ж ми не даємо роботу і зарплату своїм людям?
Отак воно і почалось. Олег Червонюк не затримався надовго на малих обсягах. Він ніколи не сумнівався, що для того, аби процвітати, підприємство не повинне бути малим. Це нонсенс, що тільки малі підприємства можуть бути мобільними та успішними, переконаний Олег Казимирович. Щоб добитися успіху, щоб вийти на прибутки, підприємство має бути великим і оснащеним сучасною технікою. Тож коли інші вкладали гроші у вілли, колекції автомобілів, предмети розкоші, то він усе виручене від бізнесу вкладав у передові технології легкої промисловості.
У 2002-му об’єднаний ним гурт молодих, амбітних людей заснував у Хмельницькому Асоціацію приватних підприємців під назвою «Едельвейс». Під прапори Червонюкової ідеї відродження легкої промисловості України стали висококваліфіковані дизайнери, технологи, швачки, комп’ютерні фахівці. Ідея виявилась хорошим рушієм, бо сьогоднішній «Едельвейс» – це два найпотужніші підприємства легкої промисловості України. Трикотажна і швейна фабрики випускають за добу півтори-дві тисячі чоло¬вічих светрів та півтори тисячі різноманітних моделей жіночого одягу, який, минаючи склади, потрапляє одразу на прилавок. Джемпери, футболки, батники, светри та інший вироблений «Едельвейсом» одяг нині успішно конкурує з турецькими, китайськими, індійськими, польськими товарами не тільки на українському ринку, а й у торгових мережах Росії, Білорусі, Молдови. Торік на ВДНГ у Москві «Едельвейс» було удостоєно диплома за краще співвідношення «ціна – якість».
Тому можна порадіти за рівненських споживачів, які з наступного року теж матимуть можливість купувати продукцію «Едельвейса» з перших рук, адже через рік Олег Червонюк має намір відкрити в Рівному фірмовий магазин своєї асоціації. І тут саме час сказати, чому цей чоловік покинув налагоджений бізнес у Хмельницькому на руки й голову дружини, Галини Василівни, а сам живе в орендованій квартирі на вулиці Дундича та днює й ночує на льонокомбінаті, намагаючись вдихнути життя у занедбаний та роз¬крадений за роки незалежності колишній гігант легкої промисловості не тільки Рівного, а й всього Радянського Союзу. Все це робиться для того, щоб випускати в Україні не тільки одяг, а й ті тканини, з яких цей одяг шиють.

Репутація України в світі негативна тому, що ми виробляємо мало, а споживати хочемо багато. Доїмо літр молока, а пити хочемо десять. Шиємо одну кофту, а купити хочемо п’ять. Таку репутацію вирішив зламати Олег Червонюк, на підприємствах якого нині виробляється понад три тисячі найменувань одягу в день.

Нині у відроджених цехах льонокомбінату вже стоїть сучасне німецьке обладнання, яке ось-ось видасть перший трикотаж для хмельницьких під¬приємств. Галина Василівна там, у Хмельницькому, підганяє чоловіка: «Ми ждемо – не діждемося тканину з Рівного, щоб перестати возити її з Туреччини». Пробний випуск трикотажу на льонокомбінаті вже відбувся, отже не за горами й серійне виробництво. Олег Казимирович пообіцяв, що це буде в травні, а він слова на вітер не кидає.
Декілька разів побувавши на відроджуваному льонокомбінаті та поспілкувавшись із Олегом Червонюком, я винесла з цих зустрічей переконання, що й на цьому він не зупиниться. Бо вже довелося почути від власника льонокомбінату фразу про те, що «сьогодні зробити нитку – це найвища технологія». А від інших почула, що «нині ніхто, крім Червонюка, не цікавиться льоном». Отже, він ще робитиме і пряжу, і нитку, і буде вирощувати льон, щоб мати з чого це робити. Він уже попутно підзбирує матеріали про те, як вирощують льон у Бельгії, в Білорусі. Бо вчитися і відслідковувати усі новини галузі легкої промисловості на виставках у всіх кінцях світу – це його і його команди «коньок».
Не все одразу, але й відкладати в далеку шухляду він цю справу не стане, я певна. Поки що Олег Червонюк повернувся з Індії, де наводив мости для поставки нитки для рівненського трикотажу. Але згодом ці мости стануть так само непотрібні, як і мости до турецьких текстильних фабрик після того, як видасть тканини льонокомбінат. Сьогодні прибутки від розкручених хмельницьких підприємств вкладаються у розвиток льонокомбінату, а згодом вже прибутки від льонокомбінату будуть вкладені у виробництво льоноволокна. Але це вже справа майбутнього, і віриться, що не надто далекого…
Людмила МОШНЯГА

На фото: На церемонію вручення нагороди Олег Червонюк прийшов разом із сином Дмитром, який без сумніву продовжить справу батьків. Беручи до рук нагороду, пан Червонюк сказав: «Мені, мешканцю Рівного, надзвичайно приємно отримати таку високу нагороду за мою працю у Хмельницькому». Ну, а нам, рівнянам, приємно усвідомлювати, що така людина вже асоціює себе не з Хмельницьким, а з нашим містом, до якого Олег Червонюк після пуску льонокомбінату має намір переїхати і перевезти сюди сім’ю.

  Categories:
write a comment

0 Comments

No Comments Yet!

You can be the one to start a conversation.

Add a Comment

Your data will be safe! Your e-mail address will not be published. Also other data will not be shared with third person.
All fields are required.