Батьки теж бувають сиротами

Май 05 16:02 2011

І вони можуть бути в нашому суспільстві такими ж вразливими й так само потерпати від людської зажерливості, як сироти-діти.
Учора був якраз рік, як вона втратила свого єдиного сина. Перед тим так само було багато вихідних – травневі свята. Сергій приїхав з Києва додому в Рівне. Він застав батька в дуже тяжкому стані. Дмитро Іванович пережив два інсульти. Йому зробили операцію – чистили гематому в голові. Від одного синового приїзду до іншого батько так очевидно здавав, що Сергій того разу вже категорично сказав мамі: «Я повернуся додому. Як тобі з ним одній справлятись?» Мати традиційно заперечувала: «Не рви собі душу, синку. Справимося й самі». Але, схоже, Сергій прийняв остаточне рішення, бо й рівненським друзям при зустрічах із ними у ті травневі вихідні торік казав, що вирішив залишити Київ і повернутися додому.
Але четвертого травня, коли він мав їхати після вихідних до Києва, мати зранку зайшла до кімнати і застала сина вже мертвим. Навіть нині, коли після цієї непоправно болісної втрати минув рік, Клавдія Іванівна не може з нею змиритись. «Він був ще тепленьким, коли я зайшла до нього в кімнату, – плачучи, бідкається вона, – якби ж я зайшла до нього раніше».
Але якби-то нам дано було знати, куди й коли іти та де він, той життєвий поворот, який виявиться доленосним. Сина не повернеш, і старі батьки мусять звикати жити без нього.
На біду, за життя їхній син не створив сім’ї, отже, Клавдія Іванівна та Дмитро Іванович Ползікови тепер справді наче оті круглі сироти. Ні невістки у них нема, ні внуків. Бо у Сергія за життя була тільки його справа. Отже, після синової смерті мати й успадкувала за законом цю справу. Але, виявляється, успадкувати – не означає отримати спадщину.
Справа покійного Сергія Ползікова, в яку він вклав не тільки гроші, а й велику частку свого життя, серце, інтелект і нерви, зветься ТзОВ «Рівненський БМТ Супутник». Сергієві Дмитровичу, який свого часу зробив найбільший грошовий внесок до статутного фонду товариства, належав там 51 відсоток. Крім нього, в якого було більш як половина майна товариства, були і є нині ще три акціонери. 10 відсотків фірми належить АТ «Супутник-Україна», 19 відсотків – бухгалтеру Ользі Паранюк та 20 відсотків – нинішньому керівникові ТзОВ Юрієві Круку.
Ну, київський акціонер до справи про спадщину не втручається, а рівненські заповзялися залишити матір свого покійного колеги без нічого. Клавдія Іванівна розповідає, що коли пред’явила до Рівненського БМТ «Супутник» видане нотаріусом свідоцтво про право на спадщину за законом, то там їй сказали, що їм доведеться закрити фірму і залишитися без роботи, якщо вона забере Сергієву частку. «Я ж не хочу нічого їхнього, – заперечує мати, – а тільки те, що належить моєму синові. Якщо це гривня, то нехай буде гривня. Але чому Серьожина гривня має дістатися чужим людям?»
Проте в тих чужих людей міркування трохи інші. Вони не хочуть віддавати частку покійного засновника цієї справи його стареньким батькам і при цьому не переймаються ні докорами совісті, ні аргументами закону. Отже, Клавдія Іванівна мусила звернутися за захистом своїх прав до суду.
Перше судове засідання в цій справі було призначене на 21 березня. Напередодні, розповідає Клавдія Іванівна, їй зателефонував знайомий Юрія Крука і запропонував забрати із суду позов. А на самому суді Юрія Крука не було, бо він нібито не отримав повістку. «То як же не отримав, – дивується Клавдія Іванівна, – звідки ж тоді його знайомий, котрий погрожував мені по телефону, знав про суд?»
Не було відповідачів і на другому засіданні. Натомість вони взялися ховати гроші і ліквідовувати майно товариства, розповідає мати Сергія Ползікова, щоб їй, як спадкоємцю, нічого не дісталося. «Розвідка» вже донесла їй, що й депозит перевели в інший банк на ім’я родички керівника фірми, й автомобіль керівник викупив за півціни. А суд чомусь не одразу, як на цьому наполягала адвокат Клавдії Ползікової, наклав арешт на рахунки і майно товариства, а зробив це вже після того, як акціонери дізналися, що мати Сергія Ползікова за частку свого сина судиться.
Адвокат Клавдії Іванівни, з якою ми мали з цього приводу розмову, немало подивована такою неповороткістю суду, яку навряд чи можна вважати ненавмисною. Проте вона зауважує, що за умови прийняття судом законного рішення Клавдія Ползікова не повинна потерпіти. Хай там що нині роблять акціонери «БМТ Супутник», щоб заховати активи товариства, та згідно із законом «вартість частини майна, що підлягає виплаті спадкоємцю, повинна відповідати вартості чистих активів товариства, що визначаються в порядку, встановленому законодавством, пропорційно частці спадкодавця в статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату його смерті», – каже адвокат.
Такий баланс у суду є. 51 відсоток від вартості активів «Супутника» на той день, як його засновника не стало, – це майже 140 тисяч гривень. Саме за таку суму колишні співробітники Сергія Ползікова, яких він брав на роботу, рятував у складних життєвих ситуаціях, яким довірив свою фірму, коли поїхав до Києва на іншу роботу, нині втратили совість і честь. «На поминках по Сергієві Крук казав, що завжди буде вдячний моєму синові за те, що він практично повністю взяв на себе клопоти з поховання його матері, – згадує річної давності події Клавдія Іванівна.- І як же він сам після цього віддячив Сергієвій матері?».
Вдячність закінчилася дуже скоро. Днями, коли друзі зібралися з нагоди річниці Сергієвої смерті, щоб пом’янути його, «вдячного» Юрія Крука серед них не було. Він провів ці дні із сім’єю на закордонному курорті, з якого має повернутися напередодні чергового судового засідання, призначеного на 11 травня. Ольга Паранюк, з якою ми поспілкуватися за відсутності її шефа, заявила, що грошей, щоб віддати Клавдії Іванівні спадщину сина, нині в товариства немає, бо 70 відсотків активів — це товар, який є неліквідним. Та й названу суму вона вважає нереальною, адже експертну оцінку ніхто не робив. Зборів акціонерів, які б могли прийняти рішення про експертну оцінку, за рік, що пройшов з часу смерті головного акціонера, також не було. «У нас давно одні збитки»,- каже Ольга Паранюк. «Але ж при збитках ви мали депозит, куди він подівся?» — запитала я її напрямки. «Ті гроші є, — відповіла вона.- Яка різниця, де? Головне, що є». Також Ольга Паранюк вважає, що матері її колишнього шефа пропонували достатньо грошей, і якщо вже вона від них відмовилася, то «хай буде суд, то буде тоді й ні вам, ні нам. Я розумію, що в людини горе, але звести через це справу нанівець не можна». Але, зрештою, Ольга Володимирівна вважає, що від неї нічого не залежить. Хоча згідно зі статутом товариства вона має всього на один відсоток голосів менше, ніж Юрій Крук, та у всьому покладається на свого нинішнього керівника: «Цими справами займається директор. Як він скаже, так і буде».
Від наших судів можна чекати всього. Нині немає жодної впевненості в тім, що закон у цій конкретно взятій справі восторжествує. Надто багато протилежних прикладів. Дмитро Іванович – взагалі вже не борець. У чому тільки й душа держиться? А Клавдії Іванівні додає духу тільки пам’ять про єдиного сина. Не хочеться їй, щоб плоди праці його життя так підступно відібрали чужі люди. І в кого? У старих немічних батьків, які залишилися сиротами на цьому світі без жодної опори та підтримки.
Людмила МОШНЯГА

  Categories:
write a comment

6 комментариев

  1. Май 07, 09:52 #1 Nastjona

    От стервятники!

    Reply to this comment
    • Май 07, 09:53 Слог

      Клжен по-своєму правий. Мертвим уже нічого не треба, а живим жити.

      Reply to this comment
  2. Май 07, 09:56 #2 Аменіпофіг

    Про яку мораль ця примітивна кореспондентка говорить? Де вона в цій Україні, коли кожен гребе що може? Нам такий приклад показують ті, за кого ми голосуємо, то чим гірші ми тут? Де ви бачили тепер придурка, який добровільно віддасть гроші.

    Reply to this comment
  3. Май 07, 09:58 #3 Законник

    Як кожен буде так думати й робити, то ми правову державу не збудуємо. Молодець кореспондентка. Хоч вона бореться.

    Reply to this comment
  4. Май 07, 09:58 #4 Дурик

    Найшли борця. Заплатили, мабуть, то й бореться.

    Reply to this comment
  5. Май 07, 09:59 #5 Nastjona

    Не міряй всіх на свій аршин, придурок, не всі продажні!

    Reply to this comment

Add a Comment

Your data will be safe! Your e-mail address will not be published. Also other data will not be shared with third person.
All fields are required.