Маємо те, що маємо

Март 21 14:32 2011

Ціновий зашморг штовхає знедолений люд до прірви. У міжсезоння ціни на ринках стали «непідйомні». Тому звичайний борщ для земляків став дорожчим від вишуканого супу з трюфелями для французів. Бо де ж це видано, щоб кілограм капусти коштував майже 10 гривень, а сметани аж 48? А згадайте ціни на цукор, м’ясо, одним словом, наїсися, ще й оближешся.
«Пам’ятним» буде лютий. Рівняни платитимуть на 11 відсотків більше за послуги водоканалу, на 30 відсотків більше доведеться викласти за перебраний ліміт електроенергії. Дорожчими стали підігрів води і тепло. А «на черзі» – ймовірне підвищення тарифів на місцевий телефонний зв’язок. Інакше й бути не може. Скажімо, водопостачання – монополізоване, безальтернативне, де панує диктат цін. Тому директор «Рівнеоблводоканалу» вже заявив, що невдовзі ціни на їхні послуги знову зростуть. То чого варті пустопорожні запевнення урядовців, що все, мовляв, буде справедливо, що субсидії «вирівняють» витрати на комунальні послуги.
М’яко кажучи, лукавлять можновладці. Виділені кошти, приміром при підвищенні оплати на газ, не осядуть у кишені бабусі Раїси, а підуть для НАК «Нафтогаз України», що має завдання «фінансово оздоровити компанію та економічно обґрунтувати тарифну політику». Отака «турбота» про люд!
Люди впадають у відчай, бо справами в Україні керує Міжнародний валютний фонд. Він не лише формує держбюджет, але й диктує, як нам жити. «Благодійники» з-за бугра визначили максимальний розмір пенсій, вимагають зниження виплат працюючим пенсіонерам, збільшення терміну виходу на заслужений відпочинок жінкам, підвищення вдвічі тарифів на послуги ЖКТ, скасування заборони на продаж земель сільськогосподарського призначення.
Щоправда, Партія регіонів для видимості посмикалася, ніби не підтримуватиме ці вказівки, але, як бачимо, далі слів справа не пішла.
Серце болить у пенсіонерки, коли чує в лікарні: «Триматимемо в палаті, поки матимете гроші», а в поліклініці відверто дають зрозуміти, що вона не їхня пацієнтка, бо ніхто.

Мріяла про спокійну старість
За роки незалежності лише поглибшав вододіл між багатими (жменька) і бідними (більшість). Перші купаються в розкошах, а інші животіють. А тут ще сухих дровець у вогнище безнадії підкидають ЗМІ. Ось заголовки окремих публікацій: «Виробники олії різко підвищили ціни», «Нерухомість всюди дорожчає», «Пеня за ком послуги повертається», «Долар… за капустину». В Європі сміються з наших пенсій. Та чим рядові громадяни гірші від, скажімо, народних депутатів? Ще питання, хто приносив більшу користь суспільству: слуга народу , організовуючи бійку в сесійній залі, чи доярка, котра цистерни молока видоїла? Невже вчителі, лікарі, колгоспники не заслужили 500 доларів державної допомоги, а мусять бідувати, отримуючи 85? Доведено, що мінімальна пенсія мусить бути в межах 3000 гривень. Так коли це буде, якщо за 20 літ в країні домоглися лише постійного нарощування державних боргів? Уже цьогоріч потрібно повернути 85 мільярдів, позичених урядами. Але ж кінцевою оцінкою господарювання є якраз зростання добробуту. Та яким воно буде, коли нещодавно під час візиту в Японію Президент випросив у їхнього банку ще 8 мільярдів ієн. Тож куди ми йдемо і чи довго простягатимемо руку на позику?
Запитав Раїсу Петрівну, чого найбільше бажає. Посадити б усіх посадовців упродовж кількох місяців на пенсію 800 гривень, хай би «скуштували» злидарського життя. Відірвані від народу, ті ж депутати, для котрих на першому плані – власне збагачення, розкоші, корупція, не прийняли податок на розкіш, бо не хочуть відірвати від себе «чесно зароблене». А ще б жити, як братова в Польщі, вихователька дитсадка, котра отримує щомісяця 810 «зелененьких» пенсії. Порівняйте її доходи й доходи рівнянки – то, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. Здається, ніби про дрібниці йдеться (хоча з якого боку дивитись), але якраз із таких дрібниць наше життя складається.
Ніяк не змусять владу жити за законами. От і «крутять» державними коштами, як їй заманеться, а на людські пенсії грошей катма. Наївно сприймається звернення нардепа Анатолія Грищенка до українських мільярдерів (навіть із півсотні прізвищ названо) віддати половину власних статків на благодійність – в інтересах суспільства. Ми вже знаємо, чим закінчилась обіцянка Ющенка, що багаті поділяться з бідними…
Йде чергове засідання Кабміну. Прем’єр на всю країну заявляє, що лякатись нових тарифів за комунальні послуги не слід, бо платитимуть їх тільки ті, хто зможе. Якщо пенсія до тисячі гривень, то квартиронаймач віддаватиме всього сто гривень, решту за нього сплачуватиме держава. Що це: черговий піар Азарова чи незнання стану справ? Тоді навіщо запровадили пеню за несплату боргів? І чи зможуть субсидії закрити «діри» 8,5 мільйонів пенсіонерів.
Пані Раїса мало вірить у це. Тепер розумієте, чому вона сердиться, коли їй постійно нагадують про копійчане підвищення державної допомоги.

Валентин СУМЕНКО
м. Рівне

  Categories:
write a comment

0 Comments

No Comments Yet!

You can be the one to start a conversation.

Add a Comment

Your data will be safe! Your e-mail address will not be published. Also other data will not be shared with third person.
All fields are required.